ТОДІ
У грудні поверхня річки береться кригою, Оселі заносить снігом під самі стріхи. Застуду душі, коли б’є лихоманка джигою, Лікуєм гарячим тОді із обліпихи. Реальність будуємо з цегли побачень власнОруч. І час не біжить, він в прірву летить шкереберть. Чи може життя мати сенс, коли ми не поруч? І чи взагалі існує поняття «смерть»? Ми наче рибалки, що йдуть по непевній кризі, - На кожному кроці є ризик пірнути в лунку. Але ми щасливі, хоч навіть у жодній книзі Не пишуть, як дах зриває від поцілунку. Ми поруч, мов дама й валет у ворожки в колоді. І це додає рішучості та наснаги. І солодко так відчувається присмак тОді На твоїх вустах, що рятують мене від спраги. То́ді (від англ. toddy або гінді tāḍi) — коктейль, приготований із суміші міцного алкоголю, води, підсоложувача та прянощів. Тоді може бути як холодним, так і гарячим, але останній варіант значно переважає, тому найчастіше цей коктейль вживають у країнах з холодним кліматом: Ірландії, Англії, Швеції, Фінляндії, на півночі США.
2023-01-20 08:08:01
1
0
Схожі вірші
Всі
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
9689
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524