Впечатление от поездки в деревню
Поменяли дубовые двери на хОлодность стали, И гниют деревянные ставни в сарае сыром. Вдоль дороги склонились берёзы: как будто устали, И задумчиво сойка о чём-то поёт о былом. Хозяйский сын, накинувши тулуп, Покажет мне приплод котячий в сене. Жаль, срублен дремлющий столетний чудо-дуб – Мешал параболической антенне. Всё ощутимей тут влиянье мод, Как будто мир лишили силы воли. Сменили бабушкин из ясеня комод На ДСП шкафы и антресоли. Сломали тын, да выбросили печь, Парное молоко – не то в духовке, Хотел тоску на сенокосе сбросить с плеч, Но, оказалось, что комбайны больно ловки. Пока на лист блокнота льются строки, Не самогон, а водку льют нам всем. А вместо «Чий то кінь» - горланят караоке Из гнусных песенок формата «Хит-FM». Навис над домом круглый лунный молот, На улице я слышал стук копыт. Но было впечатленье, будто город Меня настиг, и душит, и пылит.
2023-01-26 19:45:27
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12012
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4530