ВРАТАРЬ
Дотемна гоняли дешёвый мяч На кладбищенском пустыре. И страшней не ведали неудач, Чем «всухую» продуть в игре. На траве залысинами земля, Там, где бегали день за днём. В нападенье вечно срывался я, Жека чаще был вратарём. В драных кедах, среди пацанов шальных, Время было нам не указ. Мы наивно считали, что дней таких И не счесть впереди у нас. Где стояли ворота, теперь кресты. Наш пустырь я узнал едва. Смотрит детства друг с мраморной плиты, - Жеке вечные двадцать два. Ни проблем с кредитами, ни морщин, Не предаст ни одна мадам. Нахожу ещё миллион причин, Почему ему легче там. Помню матч на ящик пива «Десант» С городскою шпаной блатной. Он ворота держал, прямо как Атлант, На плечах весь наш шар Земной. Захмелев потом после банок двух, Он сказал, слышу сквозь года: «Я вкуснее пива не пил, Андрюх». «И я тоже, Жек. Никогда».
2023-02-06 09:00:26
1
0
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2672
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11464