ВСЕ НАВКРУГИ - НЕСАМОВИТА ГРА
Андрій Лаврик
Все навкруги – несамовита гра. Ми всі - чиїсь невдачі та трофеї. Всього лише абзаци епопеї Під назвою «Історія стара». А ти прийшла до мене манівцем, Із посмішкою «пані досконалість», І всю роками награну зухвалість В кохання полум’ї підсмажила живцем. Пишалася порожністю кишень, Від мрій не відступала ні на йоту, Ходила по розпеченому дроту Над прірвою, босоніж, день у день. Блищали в небі зорі, мов корали, Амур нам кров у жилах кип’ятив, І думав я, що з біса завинив, Якщо мене тобою покарали.
2023-01-15 17:24:20
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мартин ІДЕН
Гарна лірика!
Відповісти
2023-01-15 17:27:43
1
Veil
Це прекрасно.
Відповісти
2023-01-16 01:26:44
Подобається
Інші вірші поета
Говорим с тобой одними фразами мы ДЕМЕНЦИЯ АНТИЛЮБВИН Звучи
Інші поети
Nika_Antonni
@Nika_Antonni
Малой
@teddywinters
Foxy Soul
@Foxy_Soul_
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11169
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3611