ВСЕ НАВКРУГИ - НЕСАМОВИТА ГРА
Андрій Лаврик
Все навкруги – несамовита гра. Ми всі - чиїсь невдачі та трофеї. Всього лише абзаци епопеї Під назвою «Історія стара». А ти прийшла до мене манівцем, Із посмішкою «пані досконалість», І всю роками награну зухвалість В кохання полум’ї підсмажила живцем. Пишалася порожністю кишень, Від мрій не відступала ні на йоту, Ходила по розпеченому дроту Над прірвою, босоніж, день у день. Блищали в небі зорі, мов корали, Амур нам кров у жилах кип’ятив, І думав я, що з біса завинив, Якщо мене тобою покарали.
2023-01-15 17:24:20
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мартин ІДЕН
Гарна лірика!
Відповісти
2023-01-15 17:27:43
1
Veil
Це прекрасно.
Відповісти
2023-01-16 01:26:44
Подобається
Інші вірші поета
Между многих людей распорошены ДВОЄ Взросление ЛЕТО. ПОСЛЕСЛОВИЕ
Інші поети
Мария Шпир
@mariya_shpir
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2131
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12277