ЖИЗНЬ ПРЕКРАСНА
Мир – как клоун с улыбкою Пеннивайза, Благосклонность его ты не принимай за Взаимность симпатий, считать нелепо, Что цветут сады в мёртвом зале склепа. Не примчится герой на волшебном пони, Мрачный лес глухой, непроглядной хтони Населён драконами и ЯгАми, Розы топчет армия сапогами. А пройти живым через бор дремучий Помогают карма, судьба и случай. Кафкианский абсурд. Достоевский всюду, Верь ты в Иегову, в Перуна иль в Будду. Гигабайты мыслей, и книжек тонна, Отмотай от Пелевина до Платона, Поднимись от Дедала до старины Джобса, От свирепого волка до нелепого мопса. Жизнь – не лайнер круизный с высоким комфортом, В океане любви всегда кто-то за бОртом, Он, хватая солёную воду глотками, Проклинает страсть и её цунами. И не важно, выплывет или утонет, Ни слезинки никто по нему не уронит. Да и надо ли? Слёзы – солёная влага. Бродят чувства в душе, вызревая как брага. И не раз уходя в тот ужасный запой сам, Респектую теперь всем бродягам-пропойцам. Среди леса слов, запятых и точек, Ты катись вперёд, моих строк клубочек. Укажи мне путь прочь из этой сказки, Сделай так, чтоб демоны сняли маски. И за общий стол усади средь пира, Ну а если шею найдёт секира, Не позволь на миг даже усомниться В той одной, в кого довелось влюбиться. Пусть нальёт Родная мне мёд и пиво, Поцелует крепко и не фальшиво. Среди ШИров, Хогвартсов, Лукоморий, Каждый лично автор своих историй. В царстве прозы, од и стихотворений, Жизнь прекрасна! Нет никаких сомнений.
2023-02-07 13:13:50
1
0
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4193
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1189