Нічого свого вже нема...
(18+)
Нічого свого вже нема. Усе святе - і те покрали. Коли ж закінчиться війна?.. Вони, як завжди, промовчали, Бо забрехалися й не зна, Яких казок наговорити. В словах тих правди вже нема. Не соромно вам, сучі діти? "Какая разніца" усе - Цвіте Вкраїна чи вмирає. В країні, бач, воно живе, А мови рідної не знає. "Какая разніца", кого На смерть відправити чи вбити, Людей неволити за що?.. Несправедливо засудити. Проте ваш час також мине. Вам варто се закарбувати У власних мізках, бо за все Ви будете відповідати.
2021-02-23 18:35:32
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Оксана Климко
Як приємно бачити свідомих українців.Слава Україні!💛💙
Відповісти
2021-02-24 07:34:08
1
Rin Ottobre
@Оксана Климко героям слава, дякую)
Відповісти
2021-02-24 09:28:49
Подобається
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2503
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353