Смерть
Rin Ottobre
Вона блукає - тихо та нечутно У сутінкових зоряних полях, Там де панує спокій, ніжний смуток. Вогні погасить в ледь живих серцях. Вона блукає - близько і далеко. Волосся біле місяць посріблив. Кого шукаєш, смерті королево? Хто шлях життя свій у цю мить скінчив? До кого йдеш, щоб зняти свою маску І провести з собою крізь туман? Що за межею - пекло, рай чи казка? Які сюрпризи ти готуєш нам? Ніхто не знає. Ті, хто спочивають, Цю істину не скажуть вже. Німі, Навіки сплять. Тіла їх догнивають На цвинтарі. У темряві. В землі. А душі їх - невтомні та самотні - Ти в поле сутінкове приведеш. Когось із часом проковтне Безодня, Якась душа притулок свій знайде В світах чужих. А ти... Ти знов блукаєш Ідеш усюди. Стежиш за людьми. Надходить час - когось ти забираєш. Не можем Смерті опиратись ми.
2020-08-06 10:59:31
6
0
Інші вірші поета
Рання осінь Чорна вода Осіння еротика 02.04.2024
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2606
Не скажу "люблю"
Asteriya
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
74
14
7032