Юлія Баткіліна
@Riweth
Книги Всі
Вірші Всі
Одін та одна пенсіонерка
- І чого б то тобі пручатися? Ліс рубають, тирса летить, якщо хтось мене переможе, то це точно будеш не ти, підступає зима до фортець, темна крига будує мости, і по ним іде порожнечі пекельне військо, позачасся, депра і встид. Засинай, не пручайся, внученьку, та голівоньку поклади. От сюди, сюди. Над тобою у ніч безпам’ятну проливаю свої меди, Щоби світ назавжди застиг. Він мовчить, і біліють скроні, набухає мотуззя жил. В серединних похмурих землях і в горішньому диво-житі, хто не бився без сил останніх, той як слід, уважай, не жив, та вчувається – він марніє, він виходить, мов річ, з ужитку, він скидає останні шкури, мов морський безпритульний змій, завмирають усі бенкети, всі нічні божевільні траси поступово блякнуть самі... - Озирнись на своїх товаришів, на скарби свої озирнись. Всі, хто поруч і всі, хто мариться, беззмістовні, порожні, ниці, Всі присяги тобі позламано, зрада – черви у їх очницях, тільки бляклий і хворий щербатий місяць над руїнами сонно нипає. Все зотліє, усе розсиплеться, все іржею піде, згорить. Відчуваєш ритм? Це на судні із нігтів мерців повсякчас ударяють в ринду. Не очікуй його, тони… Він вмикає в квартирі світло, в стіну гатить його сусіда, щось у вікнах таке – не ранок, а ерзац, крижани і сірий, і картаті і злі новини, мов шакали, його обсіли, темні погляди їх, холодні, і читається в них “не сіпайся”, і її безугавний голос – мов реклама, з кожної праски, він і чує її, й не чує, та дійшло до того, що й тиша – наче смерть узяла і трапилась. - Все поглинула мла, не віриш? На всі боки однакові нетрі. Він падає на одне коліно. Лише на одне.
1
0
321
Він пише “ніколи” – так, як цілують в губи.
Він пише “ніколи” – так, як цілують в губи. Він замовляє вино, а посилку гублять. Пошуки. Скарга. Пост в соціальні мережі. Історію листування збережено. На місто принишкле небо заходить з гуркотом, і в гуркоті тоне важливе останнє речення. Вона не відповідає. Крихкий зв’язок, та й слово, яке найточніше підходить - зойк, пауза в репліці, щось як дурна трикрапка. В місті уже давно не свистіли раки. В четвер переважно сухо, дива дозовані. З театру ідуть закохані. Гаснуть рампи. Я – злий чарівник, утомлений цирком цим. Я після роботи віскі зап’ю гліцин.. Вони викидають кращі дари в смітник, скарби оминають, втоптують в глину, нитики. Брешу я йому про карти, астральний цикл... А бачу, як ткаля доль розпускає нитки. Іде він, а місто у сутінках порожніє... Спочатку усе. Зненацька вона і сніг.
1
0
342
Слухав Будду, слухав Джа
Слухав Будду, слухав Джа, Навіть мух не ображав, а до ран своїх духовних прикладав уявних жаб. Компас мій - святі отці Із духовністю в..лиці. Я пошті Франциск Ассізський, тільки Вова з Огульців. Медитую і молюсь, Уникаю Валь і Люсь, Я не серджусь ні на кого, від усіх усе терплю. І виходжу до людей, Не схвильований ніде, І кажу: "Нехай вам трясця, хай вам йобаний пиздець". тому що задовбали ходять тут жеруть серуть анекдоти свої розказують паскуди непристойні і ще ці хвойди кругом хвойди кожна тільки й думає не для вас мама квітку ростила як сказав мішель фуко чи то був святий павло а яка різниця все одно не цінуєте... Ну і нехай! Людська природа і підступна, і лиха.
1
0
300