Вірші
Одін та одна пенсіонерка
- І чого б то тобі пручатися? Ліс рубають, тирса летить,
якщо хтось мене переможе, то це точно будеш не ти,
підступає зима до фортець, темна крига будує мости,
і по ним іде порожнечі пекельне військо, позачасся, депра і встид.
Засинай, не пручайся, внученьку, та голівоньку поклади.
От сюди, сюди.
Над тобою у ніч безпам’ятну проливаю свої меди,
Щоби світ назавжди застиг.
Він мовчить, і біліють скроні, набухає мотуззя жил.
В серединних похмурих землях і в горішньому диво-житі,
хто не бився без сил останніх, той як слід, уважай, не жив,
та вчувається – він марніє, він виходить, мов річ, з ужитку,
він скидає останні шкури, мов морський безпритульний змій,
завмирають усі бенкети, всі нічні божевільні траси поступово блякнуть самі...
- Озирнись на своїх товаришів, на скарби свої озирнись.
Всі, хто поруч і всі, хто мариться, беззмістовні, порожні, ниці,
Всі присяги тобі позламано, зрада – черви у їх очницях,
тільки бляклий і хворий щербатий місяць над руїнами сонно нипає.
Все зотліє, усе розсиплеться, все іржею піде, згорить.
Відчуваєш ритм?
Це на судні із нігтів мерців повсякчас ударяють в ринду.
Не очікуй його, тони…
Він вмикає в квартирі світло, в стіну гатить його сусіда,
щось у вікнах таке – не ранок, а ерзац, крижани і сірий,
і картаті і злі новини, мов шакали, його обсіли,
темні погляди їх, холодні, і читається в них “не сіпайся”,
і її безугавний голос – мов реклама, з кожної праски,
він і чує її, й не чує, та дійшло до того, що й тиша – наче смерть узяла і трапилась.
- Все поглинула мла, не віриш? На всі боки однакові нетрі.
Він падає на одне коліно.
Лише на одне.
1
0
325
Він пише “ніколи” – так, як цілують в губи.
Він пише “ніколи” – так, як цілують в губи.
Він замовляє вино, а посилку гублять.
Пошуки. Скарга. Пост в соціальні мережі.
Історію листування збережено.
На місто принишкле небо заходить з гуркотом,
і в гуркоті тоне важливе останнє речення.
Вона не відповідає. Крихкий зв’язок,
та й слово, яке найточніше підходить - зойк,
пауза в репліці, щось як дурна трикрапка.
В місті уже давно не свистіли раки.
В четвер переважно сухо, дива дозовані.
З театру ідуть закохані. Гаснуть рампи.
Я – злий чарівник, утомлений цирком цим.
Я після роботи віскі зап’ю гліцин..
Вони викидають кращі дари в смітник,
скарби оминають, втоптують в глину, нитики.
Брешу я йому про карти, астральний цикл...
А бачу, як ткаля доль
розпускає
нитки.
Іде він, а місто у сутінках порожніє...
Спочатку усе. Зненацька вона і сніг.
1
0
344
Слухав Будду, слухав Джа
Слухав Будду, слухав Джа,
Навіть мух не ображав, а до ран своїх духовних прикладав уявних жаб.
Компас мій - святі отці
Із духовністю в..лиці.
Я пошті Франциск Ассізський, тільки Вова з Огульців.
Медитую і молюсь,
Уникаю Валь і Люсь,
Я не серджусь ні на кого, від усіх усе терплю.
І виходжу до людей,
Не схвильований ніде,
І кажу: "Нехай вам трясця, хай вам йобаний пиздець".
тому що задовбали ходять тут жеруть серуть анекдоти свої розказують паскуди непристойні і ще ці хвойди кругом хвойди кожна тільки й думає не для вас мама квітку ростила як сказав мішель фуко чи то був святий павло а яка різниця все одно не цінуєте...
Ну і нехай!
Людська природа і підступна, і лиха.
1
0
301
Вчепилася клята туга
Вчепилася клята туга, не випускає,
а хто утішає навіть – то біс із ними.
Ми всі обросли роботами і зв’язками,
шкідливими звичками, грубістю, матюками,
умінням тримати все за всіма замками,
за сенсорними, хайтечними, навісними.
Ми камені при дорозі, мій друже камінь.
У чаші небес нас всіх омиває вітер,
і час під старою ковдрою – омиває.
Ти думаєш, що лишилося посивіти,
що грудень якийсь масний і холодний квітень,
шкідливі цукерки, довбана дільче віта,
що доля твоя крива, просто от крива, і
таку її годі іншим переповісти.
Аж раптом ти прокидаєшся. Ломить скроні,
і ми ще живі, скажені і заборонені.
Ми зброя в забутій шахті, уран і стронцій,
крупиця на терезах затісного світу,
у грунті – корені,
а ми – за вітром…
1
0
253
