Одін та одна пенсіонерка
- І чого б то тобі пручатися? Ліс рубають, тирса летить, якщо хтось мене переможе, то це точно будеш не ти, підступає зима до фортець, темна крига будує мости, і по ним іде порожнечі пекельне військо, позачасся, депра і встид. Засинай, не пручайся, внученьку, та голівоньку поклади. От сюди, сюди. Над тобою у ніч безпам’ятну проливаю свої меди, Щоби світ назавжди застиг. Він мовчить, і біліють скроні, набухає мотуззя жил. В серединних похмурих землях і в горішньому диво-житі, хто не бився без сил останніх, той як слід, уважай, не жив, та вчувається – він марніє, він виходить, мов річ, з ужитку, він скидає останні шкури, мов морський безпритульний змій, завмирають усі бенкети, всі нічні божевільні траси поступово блякнуть самі... - Озирнись на своїх товаришів, на скарби свої озирнись. Всі, хто поруч і всі, хто мариться, беззмістовні, порожні, ниці, Всі присяги тобі позламано, зрада – черви у їх очницях, тільки бляклий і хворий щербатий місяць над руїнами сонно нипає. Все зотліє, усе розсиплеться, все іржею піде, згорить. Відчуваєш ритм? Це на судні із нігтів мерців повсякчас ударяють в ринду. Не очікуй його, тони… Він вмикає в квартирі світло, в стіну гатить його сусіда, щось у вікнах таке – не ранок, а ерзац, крижани і сірий, і картаті і злі новини, мов шакали, його обсіли, темні погляди їх, холодні, і читається в них “не сіпайся”, і її безугавний голос – мов реклама, з кожної праски, він і чує її, й не чує, та дійшло до того, що й тиша – наче смерть узяла і трапилась. - Все поглинула мла, не віриш? На всі боки однакові нетрі. Він падає на одне коліно. Лише на одне.
2021-06-07 18:51:01
1
0
Схожі вірші
Всі
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
9713
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4243