Одін та одна пенсіонерка
- І чого б то тобі пручатися? Ліс рубають, тирса летить, якщо хтось мене переможе, то це точно будеш не ти, підступає зима до фортець, темна крига будує мости, і по ним іде порожнечі пекельне військо, позачасся, депра і встид. Засинай, не пручайся, внученьку, та голівоньку поклади. От сюди, сюди. Над тобою у ніч безпам’ятну проливаю свої меди, Щоби світ назавжди застиг. Він мовчить, і біліють скроні, набухає мотуззя жил. В серединних похмурих землях і в горішньому диво-житі, хто не бився без сил останніх, той як слід, уважай, не жив, та вчувається – він марніє, він виходить, мов річ, з ужитку, він скидає останні шкури, мов морський безпритульний змій, завмирають усі бенкети, всі нічні божевільні траси поступово блякнуть самі... - Озирнись на своїх товаришів, на скарби свої озирнись. Всі, хто поруч і всі, хто мариться, беззмістовні, порожні, ниці, Всі присяги тобі позламано, зрада – черви у їх очницях, тільки бляклий і хворий щербатий місяць над руїнами сонно нипає. Все зотліє, усе розсиплеться, все іржею піде, згорить. Відчуваєш ритм? Це на судні із нігтів мерців повсякчас ударяють в ринду. Не очікуй його, тони… Він вмикає в квартирі світло, в стіну гатить його сусіда, щось у вікнах таке – не ранок, а ерзац, крижани і сірий, і картаті і злі новини, мов шакали, його обсіли, темні погляди їх, холодні, і читається в них “не сіпайся”, і її безугавний голос – мов реклама, з кожної праски, він і чує її, й не чує, та дійшло до того, що й тиша – наче смерть узяла і трапилась. - Все поглинула мла, не віриш? На всі боки однакові нетрі. Він падає на одне коліно. Лише на одне.
2021-06-07 18:51:01
1
0
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1959
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1468