… В мене тремтять руки і калатає серце. Цим клятим коліщатком комп’ютерної мишки я знову натрапила на його фото. Я знову вскочила в зашморг. Секундна стрілка перестає цокати. Час зупинився. Я завмерла, вдивляючись скляним поглядом у ту світлину.
Зима. Там зима. Там білосніжна чистота нової сторінки, з якої ми починали життя. Там ми. Ми… Наші щоки пашіють на морозі, небо високе –привисоке, задубіле сонце відблискує промінням на снігу. Я чую запах того легкого серпанку, що летить у повітрі і переплітається із запахом домашньої святкової випічки. Наші капелюхи зсунулися, на вустах посмішки. Там ми. Ми міцно тримаємося за руки, що надійно вкутані у в’язані рукавички. Ми…
Ще трохи і я почну скрипіти зубами. Нарешті, відводжу погляд від монітору, бо сахаюся від болю в руках. Болю, що так схожий на стан душі. Болю, що не дає нічого забути. Забути, як я кидалася з кулаками на стіну, як збивала кісточки на пальцях у кров, як вила пораненим звіром. Кричала до втрати пульсу та голосу. Потім приходив батько, пригортав, перемотував руки, щось шепотів. Мама цілувала в чоло, заварювала чорного, як ніч, чаю і все розуміла. Вони обоє все розуміли. Тепер я стримуюсь. Доводжу себе до болю в ребрах, але стримуюсь. Мовчу і посміхаюсь. Я не можу їм дозволити знову переживати, знову ночами не спати і вартувати коло мого ліжка. Знову хвилюватися і знову відчувати біль. Я збудувала надійний мур, що не дає мені розклеїтись.
Я знову підводжу погляд. Кладу перебинтовану руку на мишку й кручу коліщатко. Ні, не видаляю. Просто залишаю в оперативній пам’яті комп’ютера щоб ще не раз зазирнути у минуле. Щоб знову кусати губи від болю. Знову стримуватись. Знову мовчати і посміхатись.
Прийде час. Я зі щирою посмішкою натисну Delete. Вимкну живлення і посміхнусь новому дню і новій людині.
А поки я тримаюсь. Все добре. Добре. Сліз більше немає. Хочеться вити, але не варто. Я сильна . Все зміниться, все змінюється…
- За популярністю
- Спочатку нові
- По порядку