Ми

Ruslan Yermak

Ми жевемо там де нас немає, А де ми є не раді нам. Життя суцільна хибна штука Ніколи ти не розбереш її. Ми прокидаємось не там де відчуваєм, І кожен день блукаєм в небутті. Але ніхто того не помічає Адже ми люди ми завжди праві. Ми залишаємо в надії, що чекають, А повернувшись забуваєм всіх. Ми відвертаємося від своєї долі, А потім інших ми клянем за це. Ми робимо не дуже добрі речі, А потім хочемо прощення від усіх. Ми в підлості своє життя проводим, А потім прагнем правди на землі. Ми проміняли все на підлість І прагнемо лиш грошей та війни. Ми затоптали в землю нашу гідність І більше ми не звемося людьми. Ми віримо, що буде нам прощення, Але життя ще покарає нас. Ми станем перед Богом на крліна, Але ніколи він не пробачить нас.

2018-08-17 17:53:02

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

ⓜⓐⓡⓨⓐⓝⓚⓐ2511

Дуже гарно, правдиво.

Відповісти

2018-08-20 17:33:35

Подобається

Ruslan Yermak

Дякую

Відповісти

2018-08-20 19:49:00

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12273

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

10373