- Для чого це геройство з красномовством ?
- А чом би й ні ? Сам подумай вам потрібна інформація, поки ви її не отримаєте я житиму. То ж чому я не  можу тим часом набридати ? Чи я тебе дратую сильніше аніж дарую задоволлення ?
  Удар по лівій щоці викликає лише сміх у невільника.  Від злості другий починає душити полоненого та глумна усмішка не сходить з його вуст.
- Будь ніжнішим зі мною. 
Після цих слів він перестав душити і як ошпарений відступив назад.
- Тебе навіть торкатись огидго.
- Тоді чому ти тут і з таким азартом мене калічиш ? Невже тобі мало ? На мені і так вже тавро раба. Чого ж ти ще хочиш ?
- Щоб ти звадихаючись благав про помилення.
- Повір я благатиму, але при інших обставинах.
- НЕНОРМАЛЬНИЙ !!!
- Тобі ж це подобається.
- Та пішов ти.
- Із задоволегням тільки кайданки зніми.
Важкі кроки до дверей.
- Невже ти вже ідеш ? Я ж без тебе сумуватиму. - у відповідь лише грюкіт металевих ґрат. - Швидко ж ти зламався.
                          ********
- Ваше Високосие з нього немає користі! Як сильно не катую він мовчить! Ні не зовсім так він говорить, але не те що нам потрібно ! Краще за все його вбити. Хоча ні закатувати до смерті, але перед тим вирвати язика.
- Привиди його.
- Навіщо ?!
- Невже ти загубив всю повагу до мене ?
- Як я міг Ваше світлосте ?
- Ти хочеш сказати що я брешу ?
- Нів'якому разі.  - відступає назад.
- А мені - встає з трону та підходить до нього- здається інакше. Ти увірвався у мою трону залу і хочеш щоб я перед тобою відчитувалась. Нагадай мені хто ти такий ?
- Ніхто ваше свістлосте. - він впав додолу та почав бити поклони - Простіть зухвалість вашого вірного слуги.
- Ааааааа - на правій кісті руки викарбувались повільно  чотири літери "Р А Б А " - Ваше світлосте, ви маєте рацію. Місце слуги потрібно заслужити, то ж простіть раба свого.
- Виконуй наказ.
- Так ваше світлосте. 

  Рука нестерпно болить, на очі навертаються сльози. Він вдягнув чорні перчатки на свої руки.
- Ви двоє відчиніть цю чортову камеру !
- Хтось я бачу не внастрої.
- Чому ж це ? Я саме в настрої. Одіягніть на нього ці кайдани та ведіть за мною.
- Невже приведеш мене у свою кімнату ?
" Удар. Удар. Удар. "
- Сучий ти син! Ти здохнеш, яка ж різриця від чиїх рук ?!
- Я б не був таким впевненим у цих словах. Як не як, а я всетаки живуча тварь.
- Сер. - один з них намагався його заспокоїти.
‐ Не чіпай мене ! - з правої руки знялась перчатка. - Я кому сказав руки від мене забрав !
- Раба. Значить не в одного мене є таке тавро. Ось цікаво коли ж ти помреш ?
Замах. Ухил.
- Як ти умудрився стати капітаном ?
- Я один з найкращих.
- Серед слимаків та ідіотів.
Швидкий ривок. Обоє б'ються, а ті двоє намагаються розборонити.
- Сер заспокойтесь нарешті.
- Я б порадив тобі робити те що вони  кажуть. В них і клепки побільше буде, але ніхто не застрахований від помилок. - трясе ключами від камери.
- Чорт. - усі троє побігли до ґрат та вони зачинились швидше аніж вони добігли.
- Злюко, моя тобі дружня порада навчись контролювати свою злість.
- ......  Ха-хаха. І що далі ? Невже думаєш, що виберишся з відси живим ?
- Поживем побачим. Навсе добре, слимаче.
- Тобі не жити ! Ти помреш ! Помреш !
" Так помру та в будь якому випадку стану героєм. "
                           ********
Відчиняються двері в трону залу.
- Чому так довго ? - її зір падає на чоловіка років 27-34.  Худе тіло, блакитні очі, які немов благають. Чорняво-блакитне волосся, коротка борода чи то радше запущена щитина. На обличчі, як і на тілі присутні рани від побоїв та кров.
- Ха. Значить ти той самий чолов'яга про якого я так багато наслухалась. Суцільне розчарування...
- Ти теж не відповідаєш моєму очікуванню.
- І яке ж воно було ?
- Я очікував побачити гидку відьму, а не прекрасну фею.
- Ти мені листиш, невільнику.
- Я б не сказав що я невільний. Сам, один з власної волі завітав до вашого палацу.
- Та невже ? Я гадала що ти намагався втекти та тебе зловила й привели сюди.
- Це був мій хитромудрий план.
- І що ж далі ?
- А яким ви мене уявляли до зустрічі ?
- Дущим, вродливішим, розумнішим.
- Дякую, спробую вас не розчарувати.
- Так чому ти прийшов сюди ?
Кинджал потрапив у трон, а на її правій щічці тонкий поріз.
- Красномовне пояснення - вона витерла виступившу кров та спробувала її на смак.
- Мені шкода нищити таку вроду та що поробиш.
- Не переймайся - рана на щоці зникла - ти її не знищиш.
- Подивимся. 
Стрімкий випад, меч задіває кусок сукні, котрий знаходиться на талії.
- Розчаровуєш...
- Ну що ж наступного разу точно не розчарую. 
- Якщо він буде.
- Ха-ха. Маєш рацію. Тому запам'ятай того хто тебе вб'є
Напад, ухил.
- Ну спробуй, чоловіче.
  Якби хтось побачив цю бійку, то подумав, що вони танцюють дивний танок. Він намагається підійти та вона тікає з його рук. Вони танцюють танок.
Її рухи гнучкі та плавні на відміну від його.
Вона віддаєттся цьому танку повністю навідміну від нього.
Ні,це не танець !
Це гра, котру веде вона.
А він лиш спостеріга...
- Догралась ? - холодний меч торкається її шиї. Вони дивиться на нього.
- Ні.
- Нажаль це вже кінець.
- Ти маєш рацію. - Меч розсипався на малі піщинки. Він відступив назад.
- Як я міг забути, що феї вміють чаруати ?
- Проти металу вони безсилі, адже це їхня слабинка й погибель...
- Все-таки відьма, але ж яка прекрасна.
- А хіба не всі відьми прекрасні ?
- Так, але вони темні,а ти подібна янголу.
- Хоч і світлий мій лик та темні мої діла. Та й ти такий самий.
- Не кажи дурниць.
- Ти прийшов убити мене. - її рука торкається його обличчя - Чому ?
- Ти зруйнувала цілу країну та вбила тисячі, коли не більше, людей.
- А вони хіба святі ?
- Ніхто не святий. У всіх є свої гріхи.
- Вірно. Тоді запитаю інакше. Звідки ти знаєш, що вони не катували, не вбивали, не вбивають ?
-...
- Ніхто цього не знає. І лиш тому вони хороші ? Не будь дурнем. Усі вони лицеміри, брехуни та погагі люди ! Які ховаються за маскою хороших, люблячих людей ! А насправді готові в любу мить встромити киджала у серце ! Хоча ні легка смерть для них то мелосердя. Вони будуть вбивати помалу, нищичи тебе ззовні та зсередини поки ти не сконаєш !
- Годі !
- Що, невжже правда лякає ?
- Лякає те що ти у це свято віриш.
- О, ні. ХА-ХАХА. Я це знаю. І ти.
Який твій статус ?
- Капітан повстанського руху.
" Навіщо я їй це кажу ?"
- Чудово, а тепер назви свій статус від народження.
- І що ж ти хочеш довести ?  - " Мовчи"
- Ти ж теж знаєш їхнє справжнє нутро.
- Не всі вони такі.
- Хоч і доросла людина та віриш в казки.
- Ти можеш думати, як забажаєш.
- Так чому ж ти вирішив мене вбити ?
- В мене є свої причини.
- Це їхнє бажання чи ти прагнеш визнання ? Славного звання героя. Не будь дурнем.
- Чого ж ти чекаєш ? Вбий або ж закатуй.
- О, як не вб'єш мене , то загинеш героєм, котрий намагався так ? Що б що ? Визнали, добре говорили, полюбили ? Так ось у кращому випадку це триватиме пару днів. Потім тебе згадають лиш у хвилину мовчання за всіма померлими, невідомими героями. Навіть імені ніхто не згадає. А коли це все закінчиться вони житимуть далі своїм життям не знаючи вас.
- Вони пам'ятатимуть. А коли не вони то старі рукописи та сира земля.
- Заради чого ти воюєш ?
- Людей.
- Ти брешеш. Можеш, не визнавати та я знаю чого ти хочеш.
- І чого ж ?
- Аха, дізнаєшся... З плином часу ти багато чого усвідомиш. Тобі вже час іти.
- Що ?
- Тікай, чим швидше тим краще.
- Відпускаєш ? Навіщо ? Для чого ?
- Хочу побачити як твій казковий світ рухне.
- Я цього не допущу.
- Аякже та це не залежить від наших бажань.
    Після цих слів здійнявся сильний вітер, який викинув мене з троної зали та зачинив двері. Стоячи на місці озираюсь довкола в пошуках сам не знаю чого...
  Мені потрібно звідси вибиратись.
Заплутені коридори, безліч кімнат. Куди краще вистрибнути з вікна та бігти від зграї неуків. Я так і зробив та мене наче ніхто й не помітив. Все занадто легко. Повертатись до своїх не можна. Не зараз. Мені здається чи це все якийсь хитромудрий план цієї...... Відьми.
Я був так близько до своєї мети.
Чорт! Я майже її вбив.  Якби ж не ця... Магія.
Ну що ж - дивлюсь на палац осяяний останіми сонячними проміннями. - залишити мене в живих було великою помилкою.