( Адель, королева Архейну )

Трона зала нагадує морок. Молитви та прокльони. Все як завжди. Набридли уже. Правити пусткою куди простіше. Та це уже не правління...
Коли ж ці таргани приймуть долю свою ? Усі як на підбір — доблесні-мерзотники. Про справедливість щось торочать немов мають право.  Д'яволицею іменують, хах, я б поглянула на цих "святих".
Про що була розмова ? Це немає значення.
— Всі вільні.
Нарешті тиша і спокій. Чудовий смак вина гріє душу. Ковток за ковтком. Я знову у ямі мерців.
Це переломний момент.
Скільки там пробула ? Як сильно боялась ? Тремор по всьому тілу. Я пам'ятаю це відчуття. Пляшка летить у стіну. Повільно вино стікає додолу немов кров. Ледь чутне:" крап, крап, крап"
Це нагадує дощ.
Точка неповернення.
Коли ж вона сталась ? Коли прийняла себе чи коли розізлилась ? Чи тоді коли помстилась ?
Це все немає значення, адже я змінилась.
Знову це мемолітне відчуття радості та могутності. Та цього замало, я хочу більшого. Треба лиш дочавити цих надоїдливих жучків і тоді весь світ буде моїм.
Ну, а поки потрібно зачекати.  На все свій час.
                            **********
( Едмонд Дарк знаний як Фортес )

Час спливає повільно, стукіт годинника дратує. Мене годують, стає краще. Та попри своє майже одужання не можу встати з ліжка. Мене до нього прив'язали і я все можу зрозуміти, адже перед ними чужинець. Але чорт це намет капітана чи правильніше сказати капітанши ?
Це викликає неправильні думки та підняття самооцінки. Та наврядши спокушу своїм кволим тілом, коли є вибір між накачинами чоловіками та красуньчиками до тогож молодих. Хоча маю визнати жінка літ 30-35 і наврядчи діти в її смаку. Але якщо відкинути усі жартики і підійти до ситуації серйозно, то в мене великі неприємності. Але попри усі складнощі є шанс на отриманя бажаного.
Мої думки перервані щойно увійшодшою капітаншою. Вона явно лютувала це відображалось на її обличчі. Мій здогад підтвердив щойно кинутий на підлогу меч. Тільки зараз здатетен точно її описати. Блакитні очі, довге чорне трохи сіре волосся зібране у хвіст. Постать висока, м'язиста. Вона точно сильна жінка у всіх розуміннях цього виразу. На обличі пару малих шрамів. Та один від чола і до підборіддя. Через це на праве око сліпа , а на губах, ну як і на пів обличчі шрам, який внушає страх та додає харизми.

— Не задався день ?
— Боже та ви справжнісінький пророк.
— Не варто перебільшувати, мадам.
— Ідіоте не лести собі це був сарказм.
— І без пояснення було зрозуміло.
— Аякже.
— Ти не віриш мені.
— З чого ти це взяв ? Ми ж просто незнайомці і це перша розмова між нами. То ж які в мене причини тобі не довіряти?
— Браво, я б пооплодував та руки зв'язані. Однак це не відміняє ваших уміло тонких натяків та очевидного присмаку сарказму.
— Та передімною справжнісінький майстер сатири.
— Який ж я радий, що мою майстерність нарешті визнали. Хоча зізнаюсь суперник ти умілий. Цікаво вбою ви так само хороші ?
— Чоловіче, ви лиш пішли на поправку, побережіть своє кволе тіло.  
— Не вдавайте що турбуєтесь, вам це не до лиця.
— Зовнішність чи моє минуле увело вас в оману?
— Зовнішність.
— Хм все...
— Хоча і минуле найманого вбивці зіграло свою роль. Нужбо скажіть що все як завжди або здивовано підтвердіть здогад.
— А ти непоганий.
— Навзаєм. Але я б хотів конкретики.
— Кривава ніч.
— Мені це ні про що не каже.
— Твої проблеми. Однак це моє прізвище, знане в широких колах вельмож.
— Фортес.
— Вікторія, прізвища не маю.  Кривава ніч так прозвали найманого вбивцю. Дуже хорошу, непомітну, спритну. Згодом я стала головною серед нацманців і рідко бруднила свої руки. Однак після зміни влади, нам заплатили за їх вбивство. Вона вбила близьку мені людину. І я вирішила утворити угрупування зі своїх людей. На пазі приймаємо усіх бажаючих котрі пройшли перевірку. Твоя черга.
— Едмонд Дарк. Байсрюк, сім'я не визнавала. Був у них слугою. Сам приєднався до повстанців. Став капітаном на прізвисько Фортес. Умілий в бою. Невзлюбили старійшини та й вирішили убити. Знайомий врятував, то ж я біженець просящий прихистку та прийняття у ваше угрупування.
— Прихисток і так є. На більше не розраховуй.
— Прошу.
— Як тількино мої люди підуть на завдання, то відведуть тебе у ближній поселок.
— Ви непохитнії, як тая гора гірская.
То ж мені лишається лиш покоритись або ж підкорити.
— Так. То ж не дурій.
— Ну що ви ,капітане, ніяких дурощів, я лиш пропоную угоду.
— Ах... Дуель.
— Розімнемо тіло. Та й що втрачати?
— Тобі останю надію, а мені моє рішення.
— Розумію. Ну, то що розв'яжеш?
— Ні.
— Розумна пересторога.
— Мг.
— Ну що ж діалог підійшов до кінця, прощавайте.
— Досить.
— Я ще нічого не починав.
— Невже передімною ідіот ?
— Перепрошую це сила звички.
— Радше захисний механізм. Розумно, прикинутись дурнем щоб приспати пильність.
— Вікторіє ви мудра жінка.
— А ви доволі хитрі.
— У цій хитрості переважає розум.
— Мабуть.
— Не вірите ?
— Щоб зіграти ідота багато розуму не треба.
— І знову ви за своє.
— Я припиню, коли ви скините захисний механізм.
— Гаразд і що далі ?
— Розмова.
— І що тебе цікавить ?
— Плани боротьби. Це ж ти захопив фортецю Крофт ?
— Ідея була моя, а захоплювали разом.
— Чіпляєтесь до слів.
— Самі просили бути серйозним. То що капітанові потрібно від мене ? 
— Божевільні ідеї вирішення проблеми.
—  А що мені натомість ?
— Я дозволю залишитись.
— І ?
— Дам прсаду радника.
— І це все ?
— Ах... Скажи прямо, що ти ще вбіса хочеш ! Бо я не маю прагнення вгадудувати бажання дитини.
— Безпеку та обіцянку не позбуватись щойно стану непотрібним.
— Та за кого ти мене маєш ?
— Наймита, розбійника, вбивцю.
— Аг... - удар по столі - Не поспориш.
— І ще...
— Заткнись! Наглості тобі незаймати. Ти ше навіть ні одної ідеї незапропонував, а вже вимога за вимогою. То ж слухай уважно чоловічку, якщо твої ідеї не варті вимог. То повір ти благатимеш про смерть.
— Не довго ви були милою.
— Свої жартики стримуй, або твій невтримний язичок опиниться в анусі. 
— Так мем. Однак і ви навчіться тамувати свій гнів.
— Ти або дурний або безмертний. - вона взяла кинджал і метнула у мене. Він пролетів над головою. - Видно везучий.
— Або ви доволі добрі.
— Наступний полетить нище пояса.
— Ви дуже погана жінка. - косий погляд кидає у холод. Мабуть, через бакитний колір очей. Вона не відповіла, однак погрозу стримала. Слава Богу, що він попав нище цілі.
— Ще будемо язвити ? - вона усміхнулась. Вперше бачу щоб посмішка робила людину страшнішою.
— Ні. - мені хотілось ще додати:" адже жарти з вами погані " Однак краще не ризикувати.
— От і добренько.
— Мг.
— Ну що ж я тебе уважно слухаю, Фортесе.
— Можна глянути на вашу карту бажано із поясненням де частіше проходять королівські слимаки і де ви робите засідки ?
— Хм... Дай подумати. Ні. Спершу запропонуй щось навзамін.
— Наприклад ?
— Інформація за інформацію, або гроші. Ціна має бути рівною. Ти не дурний, то добренько зваж усе.
— Скільки в мене є часу ?
— Доки ось ця свічка не догорить. - вона показала на тоненьку до тогож маленьку суічку, яка бриблизно за годину догорить.
— Гаразд.
— Немов у тебе є вибір.
— Ми не підписали ще угоди, тт ж я можу відмовитись.
— Так і померти. Не забувай перед тобою наймити, розбійники та вбивці.
— На правду нічого ображатись.
— Якби я вбивала кожного хто мене хоч якось образить, то пів країни були б мерцями.
— Значить у вас такі звичаї ?
— Залежно від ситуації.
— Тобто ?
— Ти опинився там де не варто і дізнався те чого не мав.
— Я не знаю де я.
— Однак пів шляху ти пройшов.
— Треба було вбити одразу.
— Сумніваюсь.
— Я корисний вам ?
— Так і ні.
— Зрозуміло.
— Час пішов.
Вікторія сіла за стіл, скинувши з відти свій меч. Вона пепебирада якісь документи інколи поглядаючи то на свічку, то на мене. Час ішов, тишу порушував годиник, який радо б розбив. З її характером здвований що він ще цілий. Вона не відривалась від цих паперів, не робила перерву лиш зрвдка щось промовляла собі під ніс та вигукувала радісно:" Ось воно !"
Всі її емоції легко розібрати. Суперечлива жінка.
Однак це все немає значення.
Вигадати щось по пам'яті складно.
Ні я вигадав але не таке маштабне та ризиковане. Мені нічого їй пропонувати.
Віск првільно стікає.
Крапля за краплею.
Ще трохи і все, а я нз ідей.
Хоча...
Я знаю що робити !
— Капітане - вона глянула на мене - я маю план. - її легка посмішка свідчила про зацікавленість.
— Говори.
— Дорога Рупц
— Що ?
— Резикований удар по центру.
— Пропонуєш напасти на столицю. Що це дасть ?
— Абсолютно нічого з воєного точку зору та з людського - віру в перемогу. Напад на столицю зухвалий. Це їх налякає.
— Так, однак вони нічого не втратять. То ж не ризикуємо. Зе подумаєш чи на цьому все ?
— Карта місцевості.
— А ?
— За все треба платити. Платня за інформацію - карта місцевості.
— Схоплюєш на льоту.
— Я ж казав що не дурень.
— Так, однак мішень доволі цікава.
— Використовуєш проти мене моїж прийоми ?
—  Хто зна.
— Ви теж доволі цікава людина.
— Не надійся. Тобі нічого не світить, занадто юний.
Я щиро засміявся.
— І скільки мені на вашу думку ?
— 35-39
— Ого, а вам ж тоді скільки ?
— Сорок вісім.
— Ви добре збереглися.
— Знрву за старе ?
— Перепрошую. Не сприйміть за грубість та я думав, що вам десь 30-35 максимум.
— Не підлизуйся.
— Я й не збирався - знову цей погляд кидає на мене. - от мені 29.
— Скільки ?
— 29.
— Ну й помотало тебе життя. А точніше всі соки вижило замолоду.
— Можете не продовжувати.
— Скоріш за все це через бороду.
— Годі.
— Ой та ну. І не дивись на мене косо. Я лиш хочу скинути тобі пару літ.
— А ,може, я цього не хочу.
— Та що ти таке кажеш ?
— Свою думку. Чим старше виглядаєш тим більше поважають. А ще мені подобається ця борода.
— І це висушене тіло ?
— Я змирився. Також цим дурю ворогів.
— Такі жертви заради обману.
— Так склалось.
— Ну гаразд. - вона почала ритись в кімнаті шукаючи щось. Через пару хвилин вона кинула в мене картою. Підійшла, забрала кинджал та розклала карту місцевості. - Видно ?
— Так, але краще якби я міг її взяти в руки.
— Маємо, що маємо.
— Скільки на цей раз часу ?
— До світанку.
Погляд несвідомо падає на годинник. Зимоб світліє пізніше звичайного. Стоп зараз ще досі осінь ? Ц... Не пам'ятаю. Ну що ж три  години до сьомої ранку.
На жаль мало місць по яким можна завдати удару. Більшість з них знищені, непотрібні... Шляхи атакувати не варіант. Чорт. Навіть з картою не знаю що роботи. Вибір стоїть між замком "Колам", вежею "Неб", священим місцем "Божий дім - прихисток для кожної душі " (тільки на латині для пафосу).
Божий дім зразу відпадає. Замок Колам був дарований якомусь з убитих принців. Після смерті власника ним не користуються.
Вежа Неб. Непам'ятаю чим славиться і взагалі чи її використовують. Однак вона ціла значить корисна. Ц...
— Вікторіє, вежа Неб це ж та яка знаходиться десь на пустій ділянці в столиці ?
— Так.
— Ти знаєш для чого вона ?
— Так.
Вона більше нічого не сказала і знову в документах розбиралась.
— Може ти поділишся своїми знаннями ?
— Вона не корисна. Її було збудовано для короля Реймонда другого. Він дуже любив зорі.  Тому звелів побудувати найвищу вежу, яка б торкалась зірок.
З тихпір минуло двісті з чимось років. Вежа сара, і користується популярність у закоханих парах. Там по іронії загинула молода пара. Їм не можна було бути разом він з багатої сім'ї вона із бідної. Все за класикою жанру.
— Вони стрибнули щоб навік бути разом ?
— Парне самогубство, це б було менш драматично.
— Ти там була ?
— Ні, однак причетна. Мені заплатили я наказала вбити її. Але хто знав, що з нею буде хлопець. А ми не любимо залишати свідків та докази. Обоє були вбиті та скинуті з вежі. Падіння прикрило сліди вбивства, а звірі донівичили тіла.
— Жах...
— Так. Особливо замовник здійняв великий галас. Як не як його син загинув. Я відмовила що це карма. Та й брехала що він сам стрибув після смерті коханої, а її вже потім скинули. Ще й вирішила не просити додаткову платню за друге тіло.
— Чому такі люди в опорі ?
— Гроші, помста, прагнення повернутись у колишні часи. Уважніше слухай.
— Все у світі вирішують гроші.
— А точніше ті хто їх мають.
— Точно.
— Відмова не приймається, спробуєш втекти помреш.
— Знаю.
— Життя не щадне.
— Саме так.
— Жодне із місць на карті немає значення.
— І що ж мені з тобою робити ?
— Однак, краще за все позбутися рицарів.
— І що ти пропонуєш ?
— Пастку.
— Яку і де ?
— Я ще думаю. Це спонтана ідея.
— Ну що ж залишу тебе із думками. Не забувай на світанку твоя доля вирішиться.

Неначе таке можна забути. Я влип. Бажання допомагати їм немає, однак є бажання знищення рицарів. І це чудова можливість. Та й померти готовий. То ж будь який розвиток влаштує. То ж чому так неприємно на душі ?
Тік так. Тік так. Цокання годиника нестерпне. Я вигадав план-капкан. Попри усі незручності намагаюсь влаштуватись по зручніше та хоч трохи поспати. Довго крутився та дивився на стелю...

Інструмент.Бовдур.Інструмент. Ідіот.
Інструмент. Лицемір. Інструмент. Егоїст. Інструмент.  Ідіот. Бовдур. Бовдур. Бовдур. Ідіот. Ідіот. Лицемір. Лицемір. Лицемір. Егоїст.  Егоїст. Егоїст. Егоїст. .  Непотріб. Непотріб. Непотріб. Ти мені не син.   Ти мені не син. Від тебе одні біди. Ти мені не син. Байстрюк. Байстрюк. Байстрюк. Байстрюк. Непотріб. Егоїст. Лицемір. Син хвойди.  Раб. Нещастя.  Ти ні на що не здатен ! Огидний. Не торкайся а то заразиш. Погляньте на нього. Від тебе одні біди. Для чого ти живеш ? Твоє життя ціне доти доки ти потрібен. Грішник. Непотріб. Раб. Слуга. Життя ціне у службі господарю. Сторожова псина. Краще б ти не народжувався. Досить !
Це не так !
Моя ціна в житті!
Все життя судять незнаючи підсудного.
Докази не мають значення.
Винна не важлива.
Ви хоч уявляєте як важко, що разу чути осуд?
Будь яка дрібничка це привід для насмішки.
То ж помилок не допускай.

Але ж я - людина !

Не зважай на образи - неважливо.

Але мені боляче !

Будь хорошим хлопчиком не засмучуй інших, не плач тобі це не до лиця. Будь покірним, образи пробачай господь тебе благословить.
Будь ідеальним.

Ідеальності неіснує ! Настав час змінити застаріли установи !

Ти їм не довподоби. Змінись.

Я такий як є на цьому все !
 
Завжди чини по справедливості.
Що за дурня ? Я не мати Тереза. Хтось подякує, інший ж прокляне. Будеш винен та правим водночас...
Життя занадто складне !

Судять на право і наліво.
Хто їм дав право ?
Це не важливо.
Важливіше чому ?
Та відповіді не дадуть.
Хтось і сам не знає.
Хтось каже :" Просто" - відповідь без відповіді. Ненависна мені, адже породжує тисячі думок.
Інші ж:" Ти сам винен"
Ну звісно я ж обрав собі батьків, статус, зовнішність, характер, спровокував нетакоїстю, ба більше долю собі прописав.

Судять такіж самі грішники.
І це страшно.
Наскільки це й світ прогнивший ?
Наскільки ж мало світла у ньому...
І смішить, то й факт що мене повчали, як із цим жить.
Тише трави, нищо води казали будь. Як шкода що це не працює.
Осудять за все й майже усі.
То ж зуби відростив та видно недостатньо гострі.

Чи є сенс і надалі продовжувати цю тираду пустоті ?

Мої сни більше не мої...
У них страх посилився непідсильний мені.
Все ж я помилився.

("Ніхто цього не знає. І лиш тому вони хороші ? Не будь дурнем. Усі вони лицеміри, брехуни та погагі люди ! Які ховаються за маскою хороших, люблячих людей ! А насправді готові в любу мить встромити киджала у серце ! Хоча ні легка смерть для них то мелосердя. Вони будуть вбивати помалу, нищичи тебе ззовні та зсередини поки ти не сконаєш ! " )

Вона має рацію...
Якбиж я тоді погодився.
Ні це неправильні думки !
Геть з моєї голови, Відьмо.
Так в мене неприємності та в кого їх немає ?
Я вчинив правильно.
" Заради чого ти воюєш?"
"Людей"
Однак вони за мене ні...
"Не дитина, а віриш в казки"
Вірив...

Холодна вода пробуджує із кошмару. Наляканими очима помічаю Вікторію.  Її погляд крижаний, неначе лід. Вона чекає на мій план. Я все ще сумніваюсь. Куди ж зник мій характер ? Ах... Буде що буде.
— Єдиний варіант - це декілька нападів у різних місцях та фальшивий слід до сховку повстанців. Ми заманимо їх в пастку й вб'ємо. Найкраще місце для пастки це галявина оточена лісом, деревами.
— Розумно. Ну щож - вона взяла у руки кинджал. Я очікував сам не знати чого. Швидше за все смерті.
— Дамочко ви обіцяли мені так багато, невже ваші слова були брехнею ? Ех, серед злодіїв честі не шукай.
— Ти знову за своє. - кинджал розрізав мотузки на моїх руках. - Ну скажи, як цю дурь вибить?
— Убийте вам ж не звикать. Або змиріться із тим, що ви тут не закон, котрому і слова не можна мовить.
— Перед тим як повчать підрости.
— Ваші методи застаріли як і ви.
— Каже юнак, котрий вдає із себе старця. Що ж це як не безглуздя ?
— Іронія.
— Знаєш, я так подумала, що ти підеш шукати чудове місце для пастки. Двох днів має вистачити ?
— Караєш. Так вистачить однак це буде не далеко від цього місця.
— Та невже ? Ну що ж тоді постарайся. Казанок в тебе варить, то ж проблем не має бути.
— Ви погубите усіх нас, або мене.
— Так зроби так щоб цього не сталось у чому проблема ?
— Робітт це без мене.
— Юначе.
— Не юнацькай мені стара карга. Давай я буду висувати неймовірні вимоги здачі у короткий термін з найкращим результатом при цьому всьому погрожкючи твоєму життю ?  То ж вгамуй свої забаганки і подумай своєю головою в тебе ж є мозок, то ж почни ним користуватись. Хіба це так важко ? Хочеш вбити, то вбий. Я з цим змирився. Я змирився з усім своїм лайновим життям. Я готовий померти. Та більше не буду потикати твоїм примхам. Ти думаєш я не хочу позбутися рицарів, вбити королеву ? Не хочу мати нормальне життя ? Я хочу жити та в одночас готовий полягти у цій боротьбі. І такі люди як ти не заслуговують бути повстанцями. Не мають права іменуватись героями. Ви жахливі люди, які керуються власними амбіціями. Яки вам це не шкодило вам ви б навіть не поворухнули пальцем. А якби та відьма вам заплатила, то бились на її боці. Ось чому ви мені огидні.
Вона аплодує мені та всміхається.
— Невже я розбила твої переконання ?
— Заплямувала брудом.
— Ага. Ти мабуть не повіриш та я теж колись мала переконання і благородні наміри. Вони тріснули ще замолоду. А десь у віці двадцяти років розбились в щент.
— І що з того ?
— А ти подумай.
— Я не стану таким, як ти.
— Ну це тільки час покаже. До речі про нього. - драматична пауза, а якже без неї -  Місяць.
Все набагато краще ніж могло статись. Однак це не змінює моєї думки.
 
   25 днів по тому.
Ми знайшли ідеальне місце. В наглядачі дали непоганих людей. По їхніх словах вони не наймити. Олнак я всеодно з обережністю ставився до них. Хоча іноді я дозволяв собі з ними трози потеревенити біля вогнища. Дорогу до справжнього сховку так і не показали. Однак я рахував кроки і запам'ятовування маршрут, якомога точніше, ну наскільки це можливо із зв'язаними очима. Мій план вартий усього. Попри усю зневагу я працюю з ними пліч опліч. Знову почуваюсь потрібним. Це неймовірне відуття, яке дає сили.
Зараз ми тікаєме від рицарів, зоча не дуже швидко, щоб, ті слизні встигали за нами. Та потрапили у пастку. Все...
Я спіткнувся і падаю. Холодний сніх торкається обличчя унаслідок чого тане. Мій зір падає на знайомих. Всі зупинились. Я їм важливий - тішить.  Посміхаючись кінчиками губ підіймаюсь. Удар у правивий бік. Це було несподівано. Я ж дурень повірив у цей фальш. Істеричний сміх, біль душевний та фізичний. Пару разів вони вдарили по правій нозі.
— Чому ? - я справді хочу знати причину.
— Такий наказ.
— Капітанша казала передати :" Не таї образу. Твій план чудовий. Та рицарі не бовдури. Якби можна було інакше я б так і вчинила. Однак. Тому стримай своє слово померти за браве діло та довили справу до кінця. Здай їм наше фальшиве розташування. Та не таї на нас образи"
— Ти був хорошим товаришем. Прощавай.
Покидьки. Вони побігли далі, а я не мав сил навіть пілнятись. Двічі помилився. Двічі зраджений. 
Мене взяли у полон.
Шалений ритм.
На дворі снігопад.
Він замете сніги котрі ведуть у даль.
Вже не буде воротя назад.

Час летить стрілою огненою.
Його ніхто не спинить.
Весь  мій світ тут і зараз.
Та що чекає там за обрієм ?
У майбутті ?
Настав час для прощання.
Мене чекають нові світи.

Ні це всього лиш омана !
Моє життя тут і зараз.
Вороття вже давно немає.
Сам обрав це майбуття.
Тепер я герой.
Хоч і болить моя душа та я навік ваш покірний слуга.

Хіба це справді так ?
Я допоможу.
Лиш дозволь.
Візьми мою руку і ступай у новий світ.

Ох, ні !
Не кажи слів брехливих!
Мене ти не врятуєш!
За тобою не піду !
Темний твій шлях.

Настав час обирати.
Та тобі я не вказівник.
Я лиш плід твоїх бажань.

Я між двох світів.
Моє серце страждає.
Її я б узяв.
За нею б пішов...
Та це всього навсього слова.

Ми навіки вороги.
Усе що дано це одна мить.
Ми вбиваємо одне одного.
Тож чому ще живі ?
Для чого почуття ?

Я розриваюсь  між здоровим глуздом та почуттями...

Хто ж із них програє ?
Хто ж здобудить перемогу ?
У будь якому випадку програю я.
Вибір складний та його зробив давно.

Мене ви простіть.
Не герой...