Руїна

Сандра Мей

Довкола мене пустота та тиші пустиня. Себе я знищив. Погляньте, від мене залишилась лиш руїна ! Душа пуста, а мета загублена. "Як ж таким ти став ?" Все завдяки вам. Я задихався посеред вас, я помирав з середини, благав та мене ніхто не рятував, то ж себе поховав... В жилах моїх тече темна рідина. Я не знаю віднині ні милосердя, ні доброти. Без жалю за вами спостерігаю. З вами граю у гру , яку веду сам. Та у ній немає переможців. Я вмиваюся кров'ю ворогів, а довкола лиш руїна... озвучка на вірш: https://youtu.be/zmVKNF0e-7k

2023-07-27 17:16:21

11

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Хонна

Доволі сумний і жорстокий вірш...

Відповісти

2023-07-27 17:25:42

1

Lexa T Kuro

Сильний вірш! Такий не просто написати, я знаю. 🔥👍

Відповісти

2023-07-29 12:30:34

1

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1850

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12343