Руїна
Сандра Мей
Довкола мене пустота та тиші пустиня. Себе я знищив. Погляньте, від мене залишилась лиш руїна ! Душа пуста, а мета загублена. "Як ж таким ти став ?" Все завдяки вам. Я задихався посеред вас, я помирав з середини, благав та мене ніхто не рятував, то ж себе поховав... В жилах моїх тече темна рідина. Я не знаю віднині ні милосердя, ні доброти. Без жалю за вами спостерігаю. З вами граю у гру , яку веду сам. Та у ній немає переможців. Я вмиваюся кров'ю ворогів, а довкола лиш руїна... озвучка на вірш: https://youtu.be/zmVKNF0e-7k
2023-07-27 17:16:21
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Хонна
Доволі сумний і жорстокий вірш...
Відповісти
2023-07-27 17:25:42
1
Lexa T Kuro
Сильний вірш! Такий не просто написати, я знаю. 🔥👍
Відповісти
2023-07-29 12:30:34
1
Інші вірші поета
Хто вона? Балада про пірата й принцесу ( ведеться від двох осіб одночасно) Між нами Повість про дракона
Інші поети
Роман Тихий
@volodimir_romanenko
سين
@SAHARMALIK
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1841
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11351