Я зайшла в двері. Ну що ж його робити? Як мені відшукати той клятий ключ? Я не відходила далеко в поле. Коли я була тут, то відчувала себе як пір'їнка. Я розвалилася на м'якій купі бавовни і дивилася на захід сонця. Небо було рожево-червоного кольору. думаю кольори неба мають прихований зміст. Я подумала про Дам'яно і засвітилося декілька стебел. Я встала і доторкнулася до нього, мене витягнуло в спогад. Я розглянулась. Це було десь два роки тому на одному з їх концертів. Напевно через те що це було давно спогад був розмитий і з білою плівочкою.

Я встала, не знаю чого. Просто не можу більше спати, мені потрібно поговорити. Я була одна в кімнаті, я просто встала і пішла до Ларрі. Я не звернула уваги ні на здивований погляд мого "хлопця" а ні на погляд Вік, а Томасу і Ітану було одним місцем до мене. Я гепнулась збоку біля крісла водія.

- Можна біля вас посидіти?

- О, так звичайно, я тільки за компанію!

Я дістала телефон і написала Аврорі в Телеграмі:

Лара Джинка🎈: Господи мені погано

Аврора Кім: Що сталося?

Лара Джинка🎈: наші стосунки. Я не знаю. Пройшов зледви один день, а я здається закохуюсь. Забагато запитань.

Аврора Кім: коли найшвидше ти зможеш мене набрати?

- Ларрі а коли наступна зупинка?

- Десь за три години.

Лара Джинка🎈: ми найшвидше зупинимося за три години. В автобусі забагато людей.

Аврора Кім: це все нормально, просто в тебе такий стан зараз, забагато нових людей у житті, тому таке відчуття що на стіни лізти хочеться.

Лара Джинка🎈: Я бачила дивний сон

Аврора Кім: який?

Лара Джинка🎈: Я була в чорній кімнаті, там були двері, я пройшла крізь них, і там було бавовняне поле, а коли прокинулась біля мене був букет бавовни і павучок.

Аврора Кім: вони ніде не могли дістати бавовну?

Лара Джинка🎈: Ні

Аврора Кім: дивно, потім поговоримо по відео

Лара Джинка🎈: дякую

Я просто витріщалась у вікно, нічого не хочу..

Три години по тому...

Я вийшла з автобуса, всі спали але вже було рано. Я купила два Американо, і пачку кардамону. Знов розтерла для себе і Дам'яно.

- Скільки ще до кордону?

- Ще 3 години, і потім до Амстердаму ще 3,5 години.

- Ясно, дякую

- Завжди прошу!

Я не набрала Аврору бо дуже рано(або пізно) 4 ранку вона ще спить. Я зайшла і на кріслі розвалився Дам'яно.

- Твоя кава.

- Дякую! Це така сама як тоді в тебе?

- Так.

- Все добре?..

- Так.

- Тобі холодно?

- Ні.

- Точно? На вулиці 0 градусів..

- Так.

Я пішла до спальні, ще чуть чуть...

На кордоні...

- Я хочу перевірити вашу сумку

- Мою?! - я великими очима подивилася на офіцера

- Ні свою, ну звичайно вашу.

Я поклала сумку на стіл. Він перерив усе до підкладки.

- Добре, можете заходити - ви напевно думаєте чому вони захотіли перевірити мою сумку? Якщо так, то я розповім. Якась службова собака, шоб в неї шерсть повипадала, почала гавкати на сумку і тикати в неї носом, треба було бачити лице Дам'яно.

У готелі...

Я зайшла у номер. Він був досить великим як для двох осіб.

- Я спатиму на ліжку. - я не збираюся ще й на підлозі спати!

- Еммм думаю ми разом будемо спати, я також не хочу поступатися місцем.

- Угу - в мене не було енергії на сперечання.

- Ми зараз підемо на репетицію, і ти разом з нами.

- Угу - треба набратися енергії, я позіхнула.

- Голодна?

- Як вовк.

- Після репетиції пообідаємо, що хочеш?

- На твій вибір.

Я попленталась у ванну. Як добре опуститися під струмінь теплої води. Рай... Я напевно стояла так хвилин зо 7. Вийшла і закуталась в теплий халат який дав готель. На ліжку розвалився Дам'яно. Я не звернула на нього уваги,що ж вдягнути? Я то в цьому не бум бум. Я відкрила валізу, і почала в ній ритися дістала: міні спідницю в клітинку, білий, теплий, в'язаний гольф оверсайз, і шпильки. Ще раз глянула на шпильки, і мимоволі засміялася, кинула назад до валізи. Знову зайшла у ванну кімнату, вдягнулася, підфарбувалася, і розпустила довгі кучері. І як вишенька червона помада, готово! Якщо він зараз піде у спортивному костюмі, це буде провал. Я вийшла.

- Я готова! - він підійшов до мене.

- З тобою точно все гаразд? Тоді в автобусі ти здалася злою...

- Так все добре, просто дорога мене виснажила. - він подивився мені прямо в очі, і я швидко відвела погляд. Знову поцілував мене в чоло. Я заклякла. Швидко прийшла в себе, і попрямувала за ним.

На репетиції нічого цікавого не відбувалося, окрім одного моменту. Я спокійно сиділа на динаміку, як відчула погляд, але не людини. Хтось мене знімав. Я швидко роззирнулася, і наткнулася на Дам'яно з камерою яка направлена на мене. Щиро вітаю себе, я офіційно засвітилась у сторісах Дам'яно Давіда. Не дуже я цього хотіла. Звичайно ми виклали декілька спільних фотографій, але я не думала що це аж на стільки влізе у моє життя. Уххх, нарешті їсти! Коли люди питають про моє улюблене місце, єдине що я можу сказати - м'ясний відділ у Метро. 100 квадратних метрів присвячених ковбасі і сосикам рай!

- Це вам- з усмішкою до мене підійшов офіціант і поклав тарілку переді мною. Це була лазанья. Італієць замовить італійську їжу, я була не дуже здивована що Дам'яно вибрав саме це кафе.

- Смачного! - я з усмішкою це сказла до хлопця, але Дам'яно наминав свою страву що аж за вухами тріщало. Я спробувала. ААААААААА ГОСПОДИ ВОНО ДО БІСА ГАРЯЧЕ. Мої очі збільшилися до копійки 10 гривень. Лиш би не виплюнути, лиш би не виплюнути!

- Все ок? - Дам'яно подивився на мене дивним поглядом, який я не змогла розтлумачити. Я кивнула. Я глитнула той бідний кавалочок лазаньї. Якось я не голодна, якщо чесно. Знаючи себе я ще зараз подавлюся(мені не обов'язково при цьому щось їсти чи пити, достатньо слини).

- Перепрошую - я покликала офіціанта. Якби це не було стидно, але...

- Можна вина? Червоного напівсолодкого країни виробника Франція? - я сказала це за 2 з половиною секунди, може менше. Дам'яно подивився на мене ще гіршим поглядом ніж той перший.

- Так, звичайно!

- Кхм, дякую - я витріщилася у свою тарілку.

- Ось, прошу! - Дерек(так була написано на бейджі офіціанта) поставив біля мене келих вина.

- Дякую! - я сьорбнула.

- Можна спробувати? - то каву то чай, нє ну капєц. Я б з радістю закричала зараз: "Джої їжею не ділиться!!!". Але ми не у серіалі Друзі тому я коротко кивнула.

- Смачно, в тебе хороший смак! - він (щиро?) усміхнувся.

- Дякую! - я також, точно щиро, усміхнулася.

- А чому ми самі? Ну обідаємо я маю на увазі

- Всі інші пішли в бар, а ти, наскільки я бачив, позавчора добре туди сходила - я почервоніла.

- Угу, дякую за правду.

- Вибач. Я не хотів тебе образити. Я й сам буває напиваюся до безтями - я глянула на нього. Наші погляди зустрілися, і він легко і ніжно доторкнувся до.......