Частина 1
Частина 2
Частина 3
Частина 4
Частина 5
Частина 6
Частина 7
Частина 8
Частина 9
Частина 10
Частина 11
Частина 5

Я вийшла, і подивилася на свій маленький будиночок в дупі світу.

- Еххх, ми з тобою так багато пережили, твої стіни чули і знаю усе про мене. Як я не хочу їхати... - я якась не усвідомлювала що я напевно не вернусь сюди скоро. Завтра має прийти клінінг, і позамотувати тут все. Думаю я вернусь сюди через пів року(саме на пів року ми підписали контракт). Якщо би мені вчора сказали що я поїду у турне з своїм рок-псевдо-хлопцем, я би посміялась, а тепер... Це реальність. Мені потрібно уважніше слухати Аврору. Тільки но я подумала про неї, як хвіртка відчинилася, і зайшла Авві.

- Лара Джин... Я сумуватиму за тобою... - в мене скалося відчуття що вона зараз пустить фонтанчики з очей.

- Ми знайомі 17 днів Авві - я так це сказала ніби сама зараз не кинуся в обійми їй з сльозами. Від початку мого звільнення вона була завжди поряд. Вона пережила мою кризу звільнення, вона була поруч коли я втратила Дамі, і є тут коли я кидаю все заради грошей.

- Я знаю, але ви дуже дорога для мене.. - вона мене обійняла.

- Я також дуже скучатиму, дякую що весь цей час була поряд...

- І буду, тільки онлайн, але буду! - вона мене прижала до грудей. Я почула неприємний сигнал машини. Дам'яно. Блін, ну ти міг десь в пробку попасти? Опустилося вікно з боку водія, і визирнула голова хлопця:

- Ну? Ви ще довго? - він реально такий язлий?

- Так, уже йду. - я востаннє обійняла Аврору помахала, і пішла. Я віддала їй зв'язку ключів від всього. На цей час вона начальник. Я відчинила дверцята машини і сіла.

- Привіт) - кажуть якщо до людей з усмішкою то і вони до вас також.

- Привіт. - господи таке відчуття що в нього хтось вмер. Хмм, ладно.

- В тебе вмер хто? - я все таки задала це питання, хай знає що не тільки він тут борзий.

- Гм?!

- Чи в тебе просто характер такий? - ха-ха я йду в свій чат!

- Ну кращий ніж у декого чистота у будинку - ахххх сабака!

- Ти мені це до кінця життя згадувати будеш?

- Можливо

- Ясно

- Ясно

Господи ми вже годину їдемо, і від того діалогу ніхто ні слова не зронив. Я просто витріщалась у вікно. Звичайно до мене вже дойшло, що Damiano_D це Дам'яно той що біля мене сидить. Напевно просто перевірку робили.

- Чому саме я?- порушила мовчанку

- Ти тому що ....

© Sapfira Montrouz,
книга «Покажи мені зорі».
Коментарі