Я стояла в чорній кімнаті. Там були тільки одні двері. Здається м'ятного кольору. Це було дуже важко визначити бо вони повністю обросли дикою розою червоного кольору. Там замість ручки був маленький золотий павучок. Я підійшла до дверей і спробувала відкрити, та все марно. Павучок ожив і писклявим голосом сказав:

- Скажи пароль і двері відчиняться - який пароль?

- А як мені дізнатися пароль?

- Ти Лара Джин?

- Так - павучок пробігся по моїй руці до вуха, і тихо-тихо пропищав

- Пароль: Люди ми тільки тоді як дуже сильно кохаємо - це ж рядок з пісні Бумбокс Люди? Павучок вернувся на своє місце, і знову сказав:

- Скажи пароль і двері відчиняться

- Люди ми тільки тоді як дуже сильно кохаємо - двері відкрилися. Я зайшла. Це було поле, але не з льоном, чи лавандою, а з бавовною. Господи воно було прекрасне! Я йшла по стежині, і сіла коли змучилася. Я глянула на небо, воно було як голубий аркуш паперу. Я подумала про Дам'яно і небо враз стало легко рожевого кольору. Декілька стебел бавовни недалеко від мене, засвітилися золотавим світлом.

- Що за? - я підійшла до одного і легенько доторкнулася. Мене як пилосмоком витягнуло з поля, і перекинуло у сьогоднішній ранок:

- Де підписувати?

- Тут, тут і ось тут - я побачила себе збоку. Я була в чорній сукні, яка прекрасно пасувала до помади кольору крові. Світло каштанове волосся, було зібране у кінський хвіст.

- Ви також підпишіть, тут і ту.....

Мене знов викинуло на поле. Небо було фіолетового забарвлення. Я подумала про Аврору. Небо стало рожевого кольору, і засвітилися сотні стебел. Господи, так це ж мої спогади! І в момент стебла перестали світитися. Я спробувала доторкнутися, та мене уже не перекинуло, тобто я можу стрибнути тільки в оживлений спогад. Я напевно провела за цим зо дві години. Коли я вистрибнула востаннє, то зауважила що на стежині з'явилися пелюстки троян які кудись вели. Я почала топати по сліду. Десь вдалині коли я пройшла вже добрий кавалок дороги, виднілася скляна скринька на замку. Я підійшла до неї і знову з'явився павучок:

- Цю скриню можна відімкнути ключем, який дасть тобі дорога людина. - Хм? Аврора? Ассія? Гаррі?

- А що там?

- Записник, який дасть відповіді на всі твої запитання - це останнє що я почула. Все поле почало коливатися зліва на право. Мене витягнуло з поля. Я відчула як хтось мене несе на руках. Знайомий запах. Дам'яно поклав мене на ліжко, і легенько зачинив двері. Господи тут і повноцінне спальне місце є. Оце так сон. Добре що немає ніяких підстав вірити що це реальність. Мене щось закололо біля бедра. Я дістала і побачила... Це був букет бавовни, він був перев'язаний золотою шовковою ленточкою, і посередині прикріплений павучок з мого сну. Господи, як? Павучок покрутився і підморгнув мені. Це в мене бодун що що?