Я зразу пішла до скляної скрині. Я її гамселила, кидала, кричала, била, пробувала розковиряти замок, але все марно. Вкінці павучок мене обматюкав і сказав тільки ключ. Я відчула як мене хтось трясе. Що зі мною є? Я чомусь всім серцем надіялась побачити Дам'яно! Але це була Вікторія:
- Прокидайся! Треба пройти паспортний контроль!
- Га? Ааа, іду, іду.. - я встала і попленталась до виходу, Вік ще пробуджувала Ітана. Біля комірки стояли Дам'яно і Томас, вони щось дуже рясно пояснювали офіцерші.
- Ми розуміємо тільки англійську! Не українську і не польську!
- Co mogę dla ciebie zrobić? Nie rozumiem angielskiego. Jesteś z nimi?
- Tak, proszę pani, czy coś się stało?
- Chcę, żeby dostarczyli mi wszystkie dokumenty!
- Вона хоче щоб ви дали всіх документів.
- Ага секунду. - Дам'яно побіг в автобус.
- Mój chłopak pojechał już po wszystkie dokumenty. Oto moje papiery. Mam też polską kartę. - я дістала карту поляка і простягнула її пані.
- Czy to ty Lara Jean?
- Tak.
- Dobrze. - Дам'яно уже віддав жінці всі документи. Вона пішла в кабінку і поставила декілька штампів.
- Czy to wszyscy ludzie w autobusie? Czy mogę jeszcze zobaczyć Victorię i Ethana? - я побігла в автобус.
- Вік, Ітан? Вас чекають на перевірку.
- Уже йдемо! - вони вийшли слідом за мною. Я позіхнула і потерла руки. Господи як холодно.
- Холодно? - запитав Дам'яно.
- Ага. - він накинув на мене свою куртку.
- Тепліше? - я кивнула. Усе в мені затріпотіло. Як це приємно. Ааааа!
- Czy to pani Victoria?
- Вона питає чи то ти пані Вікторія - я переклала для Вік.
- Я.
- Tak. - цього разу я переклала для пані яка перевіряла паспорти.
-I pan Ethan. Możecie wszyscy wracać.
- Все можете повертатися в автобус. - Я сонно пошньопала в бік входу.
- Я спати. - прошепотіла на вухо Дам'яно.
- Йди. - він поцілував мене у чоло. Я заклякла. Розклякла і почервоніла. Так, треба бігом депортуватися в "спальню". Я гепнулась на ліжко. І насильно заставила себе заснути.