- Ти тому що підходиш по всіх критеріях - він навіть не глянув на мене коли говорив це.

- Гм, ясно Дамі - я спеціально скривила Дамі, щоб перевірити чи то точно він.

- Ха, я так розумію ти вже зрозуміла хто написав тобі в Інстаграмі - він що насміхається з мене? Ну що, що але насміхатися з мене він немає права.

- Ну я розумніша ніж ти думаєш, можливо навіть за тебе...- я це сказала буденно. Я хотіла запитати скільки до аеропорту, але стрималась, і просто глянула на навігатор. Ще пів години, фух!

- Угу, кхм - останні його слова.

Я знову витріщилась у вікно, і вставила навушники у вуха. Головне не заснути. Я глянула на плейлисти. Хмм, Манескін? Ну можна. Хоча мені цієї ялози вистачає. Оо, Twice! В них непогані пісні.

- Вставай, Ларо Джин.

- Лара Джин! Вставай ми уже на місці!

- Лара Джин!

Га?! Що? Де я?!

- Встаю встаю - блін точно. Я подивилась на величезний аеропорт у Львові. Так стоп. Ми ж не можемо полетіти, бо війна

- А як ми будемо добиратися якщо не секрет? - мені вже страшно.

- Автобусом. - він вказав на великий чорний автобус із тонованими вікнами. Надіюся що це тільки їхній автобус. Ну хоча логічно, не думаю що відома на весь світ рок група буде їхати звичайним рейсовим автобусом. Наскільки я знаю тур починався з Амстердаму( столиця Нідерландів). Я ніколи там не була, але буде цікаво спробувати. До речі в мене є невеличке питання до своєї долі: якого хріна коли я кажу що хочу спробувати щось нове, але не сильно змінювати життя, вона кинула моє життя в іншу річку життя?! Окей можна при закінчити виговори до долі. Я зайшла в автобус і побачила як на мене витріщаються три пари очей. Я мимоволі глитнула клубок який став у горлі. Куди мені себе подіти? Крізь землю провалитися не вийде. Можна просто вибігти і кинути 118 тисяч гривень. Хоча ні, щось я не хочу їх викидати. Ну ладно, ще постою. Чого вони всі мовчки на мене дивляться? Окей, давай ЛДж ти зможеш.

- П-п-привіт - клубок в горлі повернувся, але я вже не змогла його глитнути. А всі інші учасники гурту знають зо ми псевдо пара? Я подивилася на Дам'яно запитальним поглядом. Мда мова поглядів у нього ніяка. Жаль звичайно.

- Знайомтесь це моя дівчина Лара Джин! - чого він такий привітний до них, а сама непривітність до мене? А, ну можливо того що ми ледве знайомі. Може таке бути? Може. Я більш менш знала хто є хто. Зліва стояв Ітан, посередині Вікторія, і позаду Вікторії Томас. Ну надіюсь правильно. Так, візьми себе в руки Ларо Джин! Спрямуй всі свої сили на незабутню посмішку. Скажи щось розумне. Ну? Ну хоть щось! Видави з себе хоть слово! Ларо Джин це офіційно провал.

- Привіт! Приємно познайомитися, думаю ти знаєш що я Вікторія, можеш називати просто Вік. Нарешті хоч якась жіноча компанія! - ця компанія вчора напилася встельку, і не знає шо тут ся творе.

- Також приємно познайомитися! Можете називати просто ЛДж. - УРА! Ти сказала хоть щось! Ще й адекватно. Ну як сказати, якщо би ще не пищала а нормально говорила. Ви дивилися Мадагаскар? Ну якщо так, то згадайте короля Джуліана(чи якось так), у нього був маленький помічник, ну от я зараз була така самісінька як він. Великі карі очі кричали " Я маленький Бембі не стріляйте будь ласка".

- Ітан

- Томас

Можна було би і більше ніж слово сказати. Троє хлопців просто розвернулися і пішли в інший бік автобуса. Нє ну нормально, хоч би якусь підтримку дав. Я глянула у вікно і побачила як мій багаж завантажували у машину. Надіюсь з ним буде все ОК.

- Сідай і розкажи більше про себе. Без того нас чекає велика подорож, а ті будуть пивом напихатися. - з якого вона така привітна?

- А що ти хочеш дізнатися про мене? - я обережна сіла на краєчок канапи.

- Ну скільки тобі?

- Двадцять два, у січні двадцять три - нарешті я глитнула той клубок у горлі. Можливо нам вийде товаришувати?

- О круто. А звідки ти?

- Київ, Україна. Але зараз вимушено переселена до Франківська.

- Ой я багато про це чула. Ну давай не про погане, чим ти займаєшся?

- Психологією і арт терапією. Я маю маленький центр де лікують арт терапіями.

- Це багато коштів приносить?

- Ні, в нас на обліку тільки 29 людей, не всі довіряють арт терапевтам.

- Угу, ясненько. А як давно ви з Дам'яно? - ОЙ, та я сама не знаю. Я почала поглядом блукати кімнатою, поки не наткнулась на Дам'яно. Він показав 3 пальці.

- Три місяці - якщо це було три роки. Мені тапочки. Але ні , він кивнув і вернувся до розмови з кимось здається з персоналу.

- Воу! - я ледь не впала на підлогу, машина швидко поїхала вперед. Вікна були настільки тонованими що я дуже погано бачила куди ми рухаємось.

Через годину...

Я стояла в чорній кімнаті. Там були лише одні двері....