Я встала і забрала павучка в сумку. Господи, що за фігня? Двері відчинилися і зайшов Дам'яно. Я провела його поглядом до ліжка. Він ліг, і спробував заснути. Я просто вдала що мене тут немає. На дворі уже було темно. Я глянула на годинник, дванадцята вечора. Треба розім'яти кісточки. Я встала і попрямувала до, холу (я не знаю як це назвати, думаю в такому величезному автобусі це називається хол) з очікуванням що зустріну Вік. Ну я її зустріла але вона вже спала, збоку необережно шмякнулись Ітан і Томас. Господи це так виглядає збоку! М'яко кажучи неприємно. Хочу кави, тої доброї з заправки, я ще кардамону розітру, мммммм смакота! Я пішла до водія:
- Добрий...Вечір?
- Привіт! Ти Лара Джин?
- Так! Ви перший хто назвав мене правильно, дякую!
- Ха, завжди прошу, я Ларрі.
- Приємно познайомитися.
- То ти дівчина Дам'яно?
- Так, господи ви не змучились так довго їхати?
- Ти перша хто про це подумав! Дякую за хвилювання звичайно, але я дуже люблю їздити! - Ларрі не був молодим, йому десь за 48 а то і більше. Волосся уже трохи посивіло, і борода також. Він не був гладким але і не був худим, щось посередині. За його ріст нічого сказати ще не можу, бо бачила його тільки за рулем.
- А коли буде наступна автозаправка?
- Десь через пів години, це якщо без корків, а що?
- Ми можемо зупинитися? Я просто дуже хочу кави...
- О нарешті з'явилася людина яка також її обожнює!
- Хм, а всі інші не п'ють кави?
- Чесно я не знаю, але зазвичай вони виходять тільки в туалет.
- Ааа ясно, ну я пішла, дякую за милість ще раз!
Я повернулась до своєї псевдо спальні. Думаю що останнім часом в моєму житті забагато псевдо?.. Я лягла збоку, Дам'яно уже давно бачив сотий сон. Він почав здригатися, йому холодно? І що мені робити? Я встала і витягнула теплу велику в'язану ковдру з сумки, і легенько окутала Дам'яно. Я знову лягла і написала Ассії, вона була страшенно зла на мене через це все(я про псевдо дівчину).
Лара Джинка🎈: Ще зла?
Переглянула. Нічого не відповіла. Я відкрила документ який відправила мені Аврора. Там було про вподобання мого "хлопця".
Через 50 хвилин...
Я відчула як автобус зупинився. Встала, але не могла знайти свою куртку. Та де вона в біса є? Тут? Двері прочинилися і Ларрі покликав мене. Я швидко одягла куртку Дам'яно, не думаю що він буде дуже кип'ятитися. Ми зайшли до магазину заправки, я замовила Американо і полуничний чай( саме так я прочитала у документі). Оплатила. Господи мій боженька за чай чуть не 100 гривень? Юй. Я ще взяла пачечку кардамону, меленого нажаль не було.
- Я піду до машини?
- Так, так звичайно, на вулиці дуже холодно.
- Ще раз дякую!
- Прошу!
Я зайшла до "спальні" і Дам'яно уже не спав.
- Де тебе носило?
- Я була у магазині автозаправки.
- А, добре.
- Це тобі, полуничний як ти любиш - я вперше за останніх 2 тижні щиро усміхнулася. Господи, він на мене дивно діє.
- Оооо, дякую! - кінчики його вуст полізли уверх. Він підтягнувся у почав сьорбати чай.
- Умм, і дякую за ковдру, вона дуже тепла!
- Я подумала що ти змерз, і накрила тебе. Трохи крива, але є виправдання, я її сама в'язала.
- Ти вмієш в'язати?
- Угу, ще зі школи, тому це виглядає так криво.. - господи, який він милий! Не вірю що ще зранку ця людина готова була мене вбити.
- Ну, і вибач що зранку був такий ялозий...
- Ти вмієш читати думки?
- Ні. А що?
- Хм неважливо, нічого страшно ніби я була краща! - я сіла біля нього по-турецьки і поставила каву збоку на міні столик. Відкрила кардамон, і розтерла його над кавою. В кімнаті розкинувся приємний запах. Я почала сьорбати каву.
- Уммм як смачно пахне, можна спробувати?
- Угу - я простягнула йому напій.
- Це дуже смачно! На наступний раз можеш взяти мені те саме?...
- Звичайно!
- До речі гроші...
- Все ок, повір мені ти ще багато на мене витратиш. - він засміявся і кивнув. Господи знову це відчуття спорідненої душі...
- А який чай ти любиш?
- Навіть не знаю, напевно обліпиху?.. - я не дуже п'ю чай, але обліпиха це щось особливе.
- Угу, це також дуже смачно, хочеш? - він простягнув мені паперову склянку з полуничним напоєм. Звичайно хочу!
- Ага, дякую. - я сьорбнула чаю. Смачно звичайно але як на мене за солодко.
Ми ще говорили десь пів години, боженьки лиш би не втюхатись! Він встав:
- Я викину, і запитаю скільки до кордону.
- Уммм викини і мою! - я простягнула пустий стаканчик. Він кивнув і вийшов. Я зручно лягала. В мене був намір попасти знову на бавовняне поле.
Чорна кімната, тільки одні двері....