Час відправився, як пароплав
Час відправився, як пароплав,
Недостача всередині чогось,
Я тебе так палко покохав,
Та бути разом нам не довелось.
Скинув вже грамів двісті -
Ти в мені розчиняєш клітковину,
Тому не можу нормально їсти,
Бо згадую свою вину.
Тому спиртом заливаю горе
Він руйнує печінку,
Ти у кожній краплині крові,
Тому й не можу бачити іншу жінку.
Існувати стало неможливо,
Твоя сльоза скотилась і ніхто не витре,
Йде мимо, перехоплює подих наскільки красива,
Але безнадійно, бо повітря і те тобою вкрите.
Немає де дихнути вільно,
Сіль на ранах - рани у твоїх сльозах,
Я навіть не можу нормально заспівати гімну,
Бо пам'ятаю лише слова, які я тобі востаннє сказав.
Їх зустрічаю у кожній книзі,
Читати від цього перестав,
Бо від кожного слова серце в кризі,
А я лише раз замерз, з того часу й не розмерзав.
Думав подивитись фільм,
Та ти у кожній ролі,
Чужим став рідний дім,
Обдерті стіни трощать руки голі.
Не відчуваю болі давно,
Піду вип'ю води склянку,
Але й це випльовую знов:
Смак тих губ, які зустрічали зранку.
Піду, напевно, до аптеки,
Щоб дали припарат, бо забути все треба,
Замість двох ковтаю всі таблетки
І забуває всіх і все, крім тебе...
Піду просто прогуляюсь,
Думаю, що легше буде відразу,
Але тепер від цього ховаюсь,
Бо всі стежки ведуть до тих, якими ми ходили разом.
Ці спогади, мені нікуди не дітись з ними,
Б'єш, кусаєш, колиш, ще й
Стріляєш, але холостими,
Не щоб вбити, а щоб робити боляче...
Сльоза тече по щоці,
Даремно я змагався з любов'ю,
Декілька різких рухів на лівій руці
І ти витекла разом із кров'ю.
2020-10-27 11:36:09
2
0