Все якось звично і банально Чути від людей, між студій, Між телевізійних каналів, Що у всьому винні інші люди. Я сам точно не святий І святим не буду, Я краще буду один Ніж ці люди Разом зі мною Понесуться в світ, А потім поділять між собою Землю, де залишились діти. Я себе дитиною не вважаю, Пізно вже та й тепер не можна, Бо поки мою країну обкрадають, Я не чекаю прийде ласка Божа. Бо поки чекаю, то з неї шкуру здеруть, По обличчю потопчаться ногами, Байдуже, що малим кричав: "Не треба!"... Обіцяне залишилося словами. Я не змирюся, хоч всі змирилися давно, А ми ходимо ось поряд, Мені набридло ховати голову за пюшон І відводити від свого погляд. Ми ж жителі однієї країни, А всі країни жителі однієї планети, Чому ж ми сіємо тільки війни? Коли ж настане право вето? На жаль, лише правило вендети, Яке черпаєм з моря горя, Справедливість, де ти? У відповідь лише: "Скоро". Нас у школах привчили, Що нам будувати країну, Це ж цим ще до нас жили, Чому ж тоді залишили руїну? Кажете, що майбутнє за нами, Що ми маємо все повертати, А чому ж ви нічого не зробили самі? Спеціально для нас розбирали? Набридло слухати ваші притчі, Від них вже нудить, Шанс не дають тричі, Як ви його здобули? Чесним, добрим словом? Віриться не дуже, Адже ви не бачите нікого, А я бачу лише кроваві калюжі І руки, що брудні не від бруду, Сувеніри, які далеко не подарували, Всеодно ж люди забудуть... Кажете нічого не брали? Так, не брали, а гребли, Так продовжуватися не повинно, Ніде в світі немає таких... Ми самі в цьому винні. Люди, будь ласка, не мовчіть, Все за нами, Ми не знайдемо ключі, Якщо почнемо і закінчимо словами. Ми дійсно провинились самі... Маєм, що маєм, Визнаємо, що винні, Та згодом про це забуваєм. Я чув не раз особисто, Що треба тікати, бо винесуть вперед ногами, Та я залишаюсь навмисно, Щоб доторкнутись устами До сонця і неба, Упасти...та на квіти, Зробити, не як кажуть, а як треба, Щоб на цілому світі Лише сльози щастя лунали, Щоб навіть серед найдрібніших угідь Батьки дітям країну залишали, У якій хотіли жити самі. Нас всіх час забере, Кораблі покинуть причали, Тому треба запитати себе, Чому ми закінчуємо те, чого ще не почали? Я хочу жити, а не існувати, Хочу дій і змін хочу, Щоб менші могли щось запитати І я не ховав очі. Часу втрачено багато, Та я надіюсь, щоб від отруйних пригрітих змій, Не була марною кожна втрата... Час для змін...