Якось чужо стало вдома

Саша Гаврилюк

Якось чужо стало вдома, Замість сил приходить втома, Може справа в тому, Що замість крапки ми поставили кому Й історія триває? Чи може десь там за небокраєм Я давно залишив свої думки Й більше не повертаюся до них? Не знаю. Відомо тільки, що Стежки й шляхи якими я до цього завжди йшов Зараз не здаються такими, як тоді, Їх засипало снігом, а сліди покрив лід... Повітря вже не те, Раніше пробуджувало, тепер Воно лише тисне в легені наші Й породжує кашель... Які ж часи були раніше, Зараз я вже інший, Тому навряд чи робитиму так, як в -надцять, Зараз лише залишається усміхаться, Коли згадую ті часи, Скільки всього хотів і скільки не встиг, Звісно, ще є шанс, Як же ж час змінив нас... Нас поглинули роки, Тиша замінила крик, Той емоційний крик, як у новонародженої дитини, Тоді час завмирав хоч на хвилину Чи навіть всього на мить... Зараз же всі, хто не курили, почали курить, Забули просто свої мрії, плани, Перестали слідкувати за своїм здоров'ям і фізичним станом, Все стало в абсолютно протилежний бік, Їм немає чого сказати тобі, Коли нагадуєш, про ті слова дитячі, Хтось мовчить, хтось вночі поплаче, Та все одно вертається до звичного життя І сам не знає як, Але приймає свій сьогоднішній статус, Стає схожим на кактус, Навіть не на троянду, Адже це складно, Важливо, що ж захисні голки, Об які самі ж коляться і проривається зойк, не крик... Я роблю вдих на повні легені, Тримаю руку на пульсі, щось досі гаряче у венах, Воно пульсує і кипить, Заплющую осі...Час завмирає на мить І я ніби десь у своїх снах, Бо десь вже це бачив... Настала весна, Тому треба зробити ще один глибокий вдих, Адже тане лід, розтають сніги...

2022-12-09 20:09:38

4

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10920

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

82

2

3323