Я кохав і тлів.

Seras Mark #КЗП

Тихо ховаю в рукаві той світанок! Пам'ятаю, як у грудні, я кохав і тлів. Але заважали крила, я - не міг літати, І вимірював глибини, плавати не вмів. Ти розкажи, що рай для нас - це тільки небо! Ти розкажи, що пекло - це лише обрив! А я, простий мрійник, що тільки по планетах! Казав тобі, що в ногу, та вирішив піти... Але в душі горить пожежа, немов лісове. Свою жалість, ти - залиш, тому що пізно буде. Ці іскорки мене так жалять, наче вхід - відкритий, І на оранку, вигоряю: ЩО ЗІ МНОЮ!? А я, можливо і залишуся, нескінченно! Ненавидячи цю думку «мені самотньо» Так, я брехун. - І це правда, а отже, чесно! У цьому світі, десь збоку, з болю винятково. Тихо ховаю в рукаві той світанок! Пам'ятаю, як у грудні, лише вдихала дим. Заплутала в ночах, адже були так схожі: Знов згорів в душі ліхтар, як кажуть, кожен може; Ти розкажи, що – не чекала. Минулим – не хворіла. Ти розкажи, в очах так впала і скінчилось терпіння. І взагалі, самий білий, кроки топчуть в пір'ї. Говорив: Відпусти!; - Це взаємно, вірно. І в душі горить пожежа, немов лісове, Як би нам, кажи – не шкода, пізно щось робити. Ці іскорки мене так жалять, наче вхід - відкритий, На оранку, вигоряю: ЩО ЗІ МНОЮ!? А я, можливо і залишуся, нескінченно! Ненавидячи цю думку «мені самотньо» Так, я брехлива! – і це правда, а отже, чесно! У цьому світі, десь збоку, з болю винятково.

2024-10-28 21:45:39

2

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12468

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

2129