Харраб

Ніколас Велес

Крокують ноги, звиклі до дороги, І пісок могутніми руками загрібає вітер. Всю дорогу він його жбурляє в пілігрима, В приховані тюрбаном ясні очі, Що апокрифів так жадають. «Чи далекий я тримаю шлях? І котрий рік так крокую без зупину? Оглядаюсь — і не бачу сліду на піску, Схоже, що шлях тримаю лиш вперед». Чи душа дає наснагу йти, А може, отупіння мозку продовжує вести? Та ось прохолоді оазису Дарує втіху в своїй тіні харраб¹. Пілігримів бачу, що ховаються в тінях, У них брудні лиця і зморщені тіла, Одягнені в схоже на моє лахміття. Віддзеркалення дороги І втома в крові й кістках. «Хто ви, друзі? І куди тримаєте свій шлях?» «Я бачив мушлі й кістки в піску, То спогади пісків, І ми йдемо по пам'яті землі, А куди тримаєм шлях — самі не знаєм, Нам все одно не дістатись до мети», — Відповідали пілігриму тіні. «А може, ми твої чесноти?» — Сказала найдрібніша із персон. Крокують ноги, звиклі до дороги, І пісок шорсткий не дряпає лице. Тільки кілька кроків пройшов він від воріт, І шлях веде далі в невідоме, Та пілігрим вже вдома. ¹ — "харраб" (الخراب) — з арабської руїна, занедбане село.

2024-09-09 19:07:22

2

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11304

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1819