كرسي متحرك على طريق الحياة
كانت تدفع عجلات كرسيها المتحرك بذراعيها الضعيفتين في محاولة منها للتقدم بطريق الحياة، لم تكن تعرف حقاً ما هو هدفها من السير على هذا الدرب، لكنها كانت تفعل كما يفعل الجميع حتى لا تشعر أنها أقل منهم في شيء... كان الجميع يتخطاها فكانت تُهدى كل من يمر عليها راكضاً ابتسامه وكلمة تشجيع منعشة.. ظلت تتحرك ببطء على ذلك المنوال وظل الجميع يتخطاها، حتى تخدرت ذراعاها ولم تعد قادرة على دفع نفسها للأمام.. توقفت على جانب الطريق تلتقط أنفاسها ومع ذلك لم تنسَ رسم ابتسامة للمارين وتشجيعهم، لكنها لم تتلقَ منهم سوى نظرة حزينة على حالها أو شفقة صامتة.. لم تستطع فتاة الكرسى المتحرك الابتسام لهم أكثر، فخبأت وجهها بين كفيها فلربما تتوقف نظرات الشفقة عن اختراق روحها.. بالمقارنة بعزيمة الجميع في مواصلة السير رأت كيف انها فقدت الرغبة في مواصلة التقدم.. أمسكت يداها ذات العروق البارزة عجلات كرسيها تدفعه ببطء وضعف لتنحرف به عن طريق الحياة، مع علمها أنها ستفقد ذاتها خارج هذا الطريق وستعاني الوحدة، إلا أنها لم تكن قادرة على المواجهة ووباتت ضعيفة.. لم تكد تخرج تبتعد حتى دفع شخص ما كرسيها عائداً بها للطريق المضيء يركض بينما يدفعها بسرعة للأمام... توقف بعد أمتار قليلة حيث وقف أمامها باسم الثغر يدعوها بمرح للركض جواره على هذا الطريق الطويل.. بادلته الابتسام بصدق لتدفع بكل ما لديها من قوة عجلات كرسيها المتحرك.. لقد كان الشخص المجهول دافعاً لها لمواصلة هذا الطريق.. فهى شاكرة من أعماق قلبها له، وراحت تعتني جيداً بالأمل الذي أهداه لها.. - مرآة الشمس.
2020-10-03 14:54:35
10
15
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (15)
Sara_ Army7
حلوووووة 😭💙💙💙💙💙💙
Відповісти
2020-10-04 12:30:39
1
Sara_ Army7
@سلمى الخلفية حلوة 💚💚
Відповісти
2020-10-04 12:31:03
1
سلمى
@Sara_ Army7 😭😭😭😭 تسلمي ❤❤
Відповісти
2020-10-04 15:23:28
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11411
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3218