Всесвітній Розум мов би знав рішення архангелів і Вимір Свідомості розквітнув новими ангелами. Почалося їх раннє дитинство. Вони прийшли такими різними. Одні схожими на майбутніх земних людей і їх раси, інші химерними іншопланетянами, ще одні в вигляді звуку, кольору, емоцій.
Для чотирьох архангелів, що практично, стали дорослими, той день був особливим. Творець зібрав них на Землі. Юна планета вже мала життя, що зеленило своєю красою пагорби, вийшовши дрібними клітинами з її синіх вод.
- Я тут не раз гуляв з вами, водячи вас малими за руки, по цій життєдайній планеті. А ось -  ви дорослі, і планета має зустріти нові, розвиненіші форми життя. Тут будуть жити динозаври, мамонти, грифони і ще багато тварин. Для мене  -  це краса і диво. А, ти -  Люцифер, не любиш життя. Тому лишишся управителем мертвих стихій, і тих, що дають всьому початок: фотонів, атомів, молекул, і всього неодухотвореного світу. Я тебе ніколи не розумів, але завжди приймав таким, яким ти є. Пам'ятай про це.
- Амінь. - очі Люцифера горіли вогниками прихованої інтриги, і він прийняв в руки зображення атомної сфери. В мить, коли Люцифер доторкнувся до сфери, вона розлетілася тисячами невидимих атомів і фотонів.
- Касікандріеро, ти добре справлялася з Садом Душ. Ти підтримувала і розвивала перші етапи еволюції на планетах, і життя розвинулося. Руйнаційна сила еволюції, закладена в саме єство елементарних частинок Люцифером, жорстоко і прискіпливо відбирала живучіші види вірусів і простіших, не жаліючи нікого і нічого. Ти - жорстка першомати життя, Касікандріеро. Борися з заданим спочатку злом. І ти заслужиш, завжди,  управляти Садом Душ, що дасть життя тим, хто вміє відчувати, любити і страждати і приведе їх на планети, подібні цій. Бачиш - ці простори і гори? – окинувши оком Землю, сказав Ягве. – Каменя на камені не лишиться від цього всього. Минуть мільйони земних років, і забуяє тут життя, тими,  хто вміє мислити і відчувати. Так будь вірною моїм настановам, не знехтуй любов’ю до творіння мого, і будеш вічно жити в Раю зі мною. - сказав Творець, і вітер стиха ворушив його сивіюче волосся.
-  Дякую, Отче. - сказала Касікандріера. І прийняла в руки, простягнені з допомогою телепортації, Творцем, квіти. А потім сказала своє пророцтво, - Так нехай здійсниться життя в своїй еволюції. Нехай просякне їм майбутнє. Нехай заспівають тут пташині голоси, нехай тут пройдуть велетні-динозаври зі страшними пащами, нехай затрублять тут мамонти, нехай виростуть тут диво-квіти, нехай  зростуть дерева з налитими смаком плодами.- Касікандріера, була в ту мить красивою: її з вплетеннями, тонких кіс, волосся кольору льону, ворушив вітер: світле і покрите засмагою лице, зі світлими стрілам брів, над вузькими розкосими очами, - пломеніло до сонця; блакитний, обтягуючий комбінезон, прикрашав ставну фігуру, з невеликими грудьми і натягнутими ногами. Янголиця скинула з себе плащ, кинувши його на землю. Вона тримала в руці пульт з кнопками, що управляв природними комп'юторами всесвіту. Іноді янголи управляли мисленням стихії, іноді досконалими пультами, особливо якщо це були чужі стихії.
- Дивишся на майбуття цієї планети? – зауважив Люцифер.
- Дивлюся, - з усмішкою додала Касікандріера. – Тут стільки паралельних варіантів розвитку.
- А краще би їх зовсім не було – додав Люцифер, –  Не моє це. Створю, колись, собі інший світ і інше життя. Нецікаво мені тут.  Я би - це все, одним махом знищив. - Люцифер усміхався своїм надмінним, класичним, усміхом.
- Може творити  -  це зовсім не твоє? -  зауважив Творець. - Ти, Авадонно, давно, як і Люцифер маєш стихію. Ти – руйнівник для матерії і смерть для життя. Чи ти волієш продовжити губити, чи станеш світлом для майбутніх світу цього? – спитав задумливо Всесвітній Розум. -  Отець! Що може бути прекраснішим смерті! Хай вмирають ті, хто прийде сюди. І рух у їх тілах атомів -  прискорить це. Бо вмерлі, дадуть змогу прийти і вижити майбутнім. – Авадонна був виваженим і спокійним як завжди.
Люцифер і Марбас обмінялися таємними думками. Очі їх змінилися, а потім, спалахнули в Марбаса. Юнак весь час стояв осторонь, що викликало здивування. Від народження Марбас був надактивним янголом. Його карі, з червоним відтінком очі, практично змушували спалахувати все, чого він торкався погляхом. Не один вулкан спалахнув, коли Марбас, забавлявся, метаючись всесвітами. Його темне волосся тріпав вітер. Темно-червоні крила, були схожі на крила орла. Ледь кирпатий ніс, і промальований рот, все ж, не робили лице миловидним, чи ніжним. Якась палка, істерична риса, робила його лице жорстоким. Може погляд, чи низькі прямі брови, а може гострі вилиці? Загалом, він не був гарним, може маскулінним -  то був. Фігура його була доволі гарною: виразні м’язи, високий. Його червоний одяг нагадував кров. І загалом, він утілював великі надії Люцифера.
-  Чого ти мовчиш, Отче? Я стану управителем?- Марбас ожив. Він, примруживши око, спостерігав за своєю родиною.
- Так, Марбас. Ти управлятимеш тими, хто прийде сюди. Ти - сам, мов пристрасть. Ти - гориш. Так будь тим,  хто дасть грядущим страсті, що подарують їм життя і мислення. Тільки,  приймай це рішення мудро: які страсті ти подаруєш? Їх вогонь може спалювати плоть і душу, а може гріти чи давати життя. Лишайся  вірним світлу. Я - світло,  що привело тебе в цей світ. Прийми мою сторону. Не поспішай з рішенням, ще є час все обдумати.
Люцифер усміхався. Він чекав рішення брата мов вироку.
- Я прийняв рішення. – Усміхнувся юний янгол, страшно, навіть, усміхнувся. – Якщо цей світ населить розвинене життя, що вмітиме відчувати, то нехай воно матиме такі страсті і бажання, що даючи життя,  його ж і спалить. Нехай як і простійші, все один одного нищить. Нехай  все один одного поглинає, їсть. І буде залежним від того поїдання, бо іншого виходу для виживання не матиме. Ризикуючи своїм життям, населяючи Землю,  істоти, полюватимуть на інших. Муки! Муки і смерть тих,  хто впаде жертвою життя, буде тяжкою! Самці за самок вестимуть ризиковані битви. Їх статеві акти будуть на межі насилля. І головне, без інстинктів, основаних на моєму вогні, життя тут не виживе. Правда в моїх дарах є морок і світло. Я не міг відмовити ні тобі,  Отець, ні  тобі,  Люцифер. Надіюся ви вдоволені. Він усміхався тією ж усмішкою. Люцифер торжествува.
-  Марбасе, як ти можеш це казати батьку? – Касікандріера спалахнула. – Батьку, скажи ж їм ти щось!
-  Я скажу, дочко. – Творець, мов би прийняв рішення. - З великим  болем, він  сказав :
- Ні, Марбасе, ти не зробив мене щасливим... Життя на муках  - є   мука. Та,  ти ж прирік їх! Тут житимуть, уміючи страждати,тварини. Тут же люди, колись,  житимуть! - в погляді Творця, ніби відобразилося все майбуття: з величчю його любові і низменністю вчинків, з клацанням зубів хижаків і брязкотом зброї людини...
-  Так  нехай люди майбуття вирішують: ким їм бути,  і яким страстям віддаватися.  Вони ж будуть  розумні. – Марбас додав сарказму.
-  Вони будуть, доволі, розумними, страсті, тобою дані їм – ні. – Сказав Творець. А тоді подумав, що час активувати нових янголів. В мить його думки, Сад Душ, все почув. Янголи мов би розевітнули, і були такими різними: і в душі, і в подобі. Маючи шкіру різноманітних кольорів, а часом, просто веселкову чи безбарвну, вони виглядали мов звичайні люди, чи суміш людини і тварини. Інші ж,  були,неймовірно, фантастичними, мов зійшовшими з найвіддаленіших до Землі планет. Серед них були і янголи, що за бажання, з'являлися в образі кольору чи звуку. Всі ж вони мали вміння перетворюватися, або лишатися невидимими для людського ока.
А Творець,поглянувши на кожного янгола стихій, задумливо сказав:
 – І щоб там ви не наговорили цьому світові -  я   його Творець. І в кожній миті цього буття, буде надія і еволюція. Шлях до перемоги над мороком і смертю. Світло величних почуттів серед темної бурі чорних страстей. І вихід все ж буде. Ми всі знаємо про той вихід. Ви всі сьогодні в своїх дарах - чорно-білі. Всі додали до добра чорної  печалі І почав  - це   ти Люцифер. – Творець дивився в очі Люциферу. Люцифер погляду свого Бога не витримав. Опустив очі, потупився. А Твопець, задумливо,  додав, - мій перший син, моя вранішня зірка  - Люцифер... Прикро, сину. Мені прикро. Прикро за тебе Авадонна, і за тебе Марбас. Що ж ви вбачили в тому мороці? Чому так радієте його творінню?   
Зате Марбас, лише поліпшив дружбу з Люцифером. Такі різні, в плані того, що Люцифер був похмурим і мовчазним, а Марбас,мов блискавка -  запальним, вони мов би доповнювали один одного. Так сталася основа для довгих шляхів цих янголів: 
Люцифера, що дарував еволюцію першосвітові, і мав стати предводителем зла. Касікандріери, що привела перші життя через ту еволюцію, а мала стати матір'ю зла. Геніального полководця Авадонни, що дарував смерть тим, хто мав почати жити. Почався шлях і янгола, що стане демоном, який правитиме одні з найтемніших балів в Пеклі:   ґвалтуватиме такими химерними способами, і головне, буде вічним покровителем найчорніших страстей, - Марбаса. А доки, він ріс в Раю, і спускався сходинками вниз...
Народжувалися ще і ще зачаті янголи. І вільно злітали над своїм домом-палацом, що простягався в невагомості  - над зорями.
А коли, зірки зігрівали планети своїм теплом, і планети починали давати життя, володарка народжень -  Касікандріера,  приходила в сад свого Творця, приймала з квітів новонароджені душі і дарувала їм тіла. І тоді, з якимось часом, розтинаючи болем материнське тіло, приходило нове житті у світи. Касікандріера була безкомпромісною архангельшею. Та тоді, коли в життя мали прийти розвинені тварини і першолюди, коли перші планети, мали заквітнули розумом і коханням, коли матері мавп, чи на інших планетах інших висоорганізованих тварин, мали навчитися перестати полишати подорослішавших дітей, і стати людьми; Творець створив її з цвіту свого престолу, і суті всього Мультиверсу. Вона мала успадкувати непомірну силу любові свого Бога, і стати тією, хто буде владарювати Садом Душ по новому, гуманніше. Зможе лікувати поранені душі, зможе допомагати самому Творцеві в їх створенні. І в пелюшках, з ефіру - мов цвіт прерасної квітки, вже лежала архангельша  -   Габріель. Дівчинка росла, неймовірно, допитливою і грайливою. І  дуже гарною. Мала вона кучері - кольору венеційського блонду, що обрамляли її білосніжне, з рожевим відливом лице, і сягали їй до плечей, і очі - кольору бірюзи. Ледь кирпатий ніс -  мов символ доброї гордості. Любила носити освіжаючий одяг і літати, вивчаючи найрізноманітніши виміри. Ще зовсім юна архангельша знала всі найтаємничіші куточки Мультиверсу. Часто, люба своїм характером, Творцеві дочка допомагала йому, демонструючи гострий розум. Якимось дивом, ще   юна, вона  поєднувала в собі неймовірну легковажну грайливість, з тією допитливістю і розумом. І, зовсім маленькою, встигала познайомитися з кожним янголом і його стихією. Найбільше від Габріель діставалося похмурій і горделивій Касікандріері і Марбасу. Щойно маленька і вертлява Габріель прилітала до Саду Душ, тієї ж  миті, вона починала протистояти жорстокій волі Касікандріері: полегшувала муки скалічених душ, підшуковувала закоханим парам зустрічі, полегшувала пологові муки, і загалом, влаштовувала, в ще не освоєному Саду Душ, свої порядки. Мов би піджартовувала над нестерпно безкомпромісною його царицею. До того ж, маючи  заразний сміх, розливала той сміх серед неповторних в своїй красі і потворності квітів. А ті, раптово спалахуючи,  давали життя новим душам. Доки Габріель була дитям, Касікандріера все терпіла. Діставалося й Марбасу. Його низькі почуття страстей, що глибоко запали в єство кожного сущого, його жорстокість, що породила постійну конкуренцію всього живого, і його безкомпромісність в наданні сильнішим більших прав, що кривавим шляхом вели все творіння, навчивши ґвалтувати і вбивати, явно,  неподобалися юній і добрій янгольші. Вона  вривалася в апартаменти вогненного брата і починала перетворювати його стихії, ламаючи,  мов світла буря, все на світі. А, потім, стрімко і зі сміхом, зринала вгору. Ніхто не міг покорити і наздогнати юну янгольшу. Мов, легендарний Прометей, вона вручала живим і беззахисним, новий вогонь. І тоді у світах, тварини отримували силу одоліти гнобителів-тварин, і виривалися на свободу від першолюдей. Тоді самиці тварин, навчалися захиститися від самців, і зробити свій вибір. І жінки і жоловіки пізнали право вибору і щастя.  Першолюди -  узрівали хвилі вищого кохання, і дивилися кохаючись, в очі один одному. А Габріель неслася просторами і віками Мультиверсу, вплівши в волосся фантастичні квіти.
Невинно, загравала Габріель з усіма. Навіть Люцифер, не уникнув чар, майбутної повелительки чарів кохання і дарування життя. Але, все ж, по своїй суті, він таки недолюблював її. Найбільше, чарам Габріель піддавалися Михаель і Уфір, янголи що прийшли в один час з нею.
Одного дня Габріель відчула бажання завітати на Землю. Неначе життя, яке нещадно розвивала еволюція, покликало добру янгольшу до себе, чекаючи її дару. Тоді вона вже була підлітком. Габріель, мов світла фея, пірнаючи з-захмар'я до зеленочубих джунглів, мчала понад планетою. І планета зустрічала її своїми подихами і цвітінням. Невідомі почуття настигали тоді жителів блакитної планети. В миті, коли Габріель прилинала до поверхні Землі, ставалися ті спалахи в еволюції, коли з'являлися нові, розвиненіші види життя. Розриваючи шкарулупу яєць, невміло повзли і крокували малята нових тварин, які мали жити і бути. Нові ж дотики долонь Габріель, до всього сущого планети, дарували живим істотам той неповторний шарм почуттів. Спалахували первісні очі ящурів, динозаврів, реліктових птахів, того рівня інтелектом, який дає змогу опікати нащадків і відчувати первісне кохання.
І очі грайливої янгольші були наповнені гамою знань і почуттів, якими вона увінчала природу біосфери.
Творець тоді сказав, що віднині, Габріель управителька стихії високих почуттів. Що поставило її на рівень архангела Раю. Творець був щасливим.
Сад Душ. Він знаходився в тому вимірі, який перетворював все суще на різні рівні свідомості. Мозок же тварин, як цифрова машина, що вміє пам'ятати і знати, ставав в тому вимірі свідомістю - уміючою відчувати. Мільйони тварин, завдяки цьому, відчули життя -  життям. Сад Душ, де кожна квітка була одиницею сутності кожного, давав життя всім: і янголам і матеріальним.
Нові янголи стали дорослими. Михаель, мовчазний, але чуйний янгол, поступово ставав воїном. Тільки воїном, протилежним за характером Авадонні. Він, явно, не був руйнатором. Він був захисником. Скромний, той, якому було важко заговорити з палкою Габріель, Михаель був тим, на якого Творець покладав великі надії.
Світловолосий, з блакитними, наповненими задумою очами, Михаель, мов би, оберігав спокій Раю.
Уфір, - задумливий син Раю. Був він чорнобровим янголом. Його чорні, широкі брови, дугами опускалися вниз над краєчками очей. Світлі, зелені очі Уфіря, сяяли тисячами суперечливих думок. Він мав чорну косу до плечей, і кігті на довгих пальцях. І, якщо, творити вмів лише Творець і Люцифер, то Уфір мав дар лікувати янголів.
Габріель, грайлива і дзвінка, теж виросла в Раю. Як і в дитинстві її кучері, кольору венеційського блонду, вилися до плечей, а очі сяяли темною-темною синявою.
Одного разу, вже бувши практично дорослою, Габріель гуляла однією з планет, населених життям. (Подорослішавша конкурентка - Габріель, якою її чомусь сприймала Касікандріера, зовсім перестала подобатися управительці Саду Душ.) Земля вже покрилася різнобарв'ям дерев, привела в світ різних тварин. Юною матір'ю, планета колихала на своїх гойдалках життя, нові породження і види, і линула третьою траекторією навколо сонця.
Тоді, дівчина-янгол сиділа на розлогому дереві, і мов чарівна фея, торкаючись поглядом до квітів, змушувала їх розцвітати неймовірно пахучим квітом. І певно, злившись з природою і дарувавши їй цвітіння, вже би зринула в захмарні висоти, якби не почула якийсь важкий стогін живої, і ненагородженої словесною мовою, істоти. І в ту ж мить, керуючись покликом совісті, Габріель пішла шукати того, хто на своїй тваринячій мові, кликав на допомогу. Серед Джунглів, що сховали в своїх зарослих сотні життів, Габріель знайшла лежачу на вологій землі козу. Вени на її шиї, від крику, були напружені і налиті синюшністю і кров’ю. Тварина була закривавлена і тяжко змучена. Коза намагалася встати, упиралася ногами в землю, та ноги підломлювалися і вона падала знову. Звисаюча, з її вагіни блакитно-рожева, мертвіюча голівка її дитини, і спазми живота тварини, говорили про те, що нещасна не могла народити свою,умираючу, дитину. Габріель, яка по своїй природі, завжи противилася жорстким правилам цариці природи - Касікандріери, в ту ж мить,  вирвала одну зі своїх квіток з вінка. Вона, декілька хвилин, тримала стиснутою свою долоню з квіткою, керуючи імплантованими в квітку складними нанотехнологіями, що слугували їй пультом управління світом. А потім, керуючи технологіями управляючими біосферою, Габріель допомогла народити хворій тварині. В ту мить, врятувавши двох нещасних тварин.
Ангельша, ще раз оглянула простори планети, і легко зринула в захмарні висоти, щезнувши за орбітою заграви сонця. Тоді, за польотом ефірної сутності, спостерігали похмурі, надсвітлі очі Касікандріери. Чомусь цей вчинок вже дорослої янгольші, став кульмінацією в стосунках Касікандріери і Габріель. Може ще тому, що Габріель часом просила Творця спинити жорсткість Касікандріери.
Цариця природи тривожно бродила своїми покоями. Її низькі стріли молочних брів хмурилися, а гострі вилиці виказували злобу і неспокій. Позбавлена кохання, з-за своєї нерішучості в зізнанні, Касікандріера знову зустріла розчарування: на її володіння посягала метка дівчинка з кокетливими, темно-синіми очима Габріель. Чи знала юна пустунка, про кривду, яку наносила немилосердній Касікандріері, з-за свого, майже дитячого жалю, руйнуючи древні природні обряди? Вона, без дозволу на те, порушувала всі установи архангельші, вмішувалася в її сувору природу, і головне, була такою близькою до Творця, від якого так віддалилася вона - Касікандріера. Так, вона Касікандріера, - древня повелителька всього живого, прийняла колись вимоги Люцифера, вона ще спочатку дала всьому сущому інстинкти, боротьбу за виживання, природний відбір і  пологові муки. І в муках, вона породжує істину: у світ приходять кращі. А виродженим - не місце в світі життя! Так мислила Касікандріера, і в її первісній сутності не було тої величі співчуття й любові до кожного, яку так хотів прищепити янголам Творець.
Ні! Касікандріера ніколи не дозволить посягати, цій юній особі, на свої володіння! Люцифер ще з самого народження не любив Габріель. І був правим!
- Підступна змія... Як вона може? Як ця бешкетниця, змогла постигнути вищі технології творення світу і впливу на світ? Допоки світ є, лише я могла проявити милість до тих, хто здавна підкорялися моїй стихії. – І, в ту мить своїх надокучливих думок, володарка Саду Душ, почула грайливий сміх Габріель. Певно, вона бігала її садом, зваблюючи Михаеля або ще когось. І сміялася, доки вона тут одна, томилася в нестерпній розлуці з Люцифером. Ні! Як це може ставатися? Сам Творець живе надією, що Касікандріера зміниться. Він дуже хоче, щоб Касікандріера стала світлом серед Раю, тією, якою вона була на зорі початку всього. Коли ще клітини,  не покинули води планет, не стали організмами. Коли, мудра архангельша, дарувала всьому сущому розквіт і розум. Та ні. Він її не знає. Не розуміє. Ні, вона буде вірною Творцю, але лише її  сутність буде з її жорстоким коханим. Вона розуміє лише Люцифера.
Наступний порив дзвінкого сміху, облив жаром, вічно холодну душею Касікандріеру. Вона миттю вилетіла зі своїх покоїв, скинувши на ходу накидку з плечей. Касікандріера була вдягнена в плетений з тисяч ланцюжків космічний комбінезон. Вона, машинально, торкнулася до пульта управління на своєму широкому, сріблястому поясі. Очі її пломеніли, кігті на пальцях уп’ялися  в ланцюжковий одяг. Лице древньої ангельші прикривала сплетена з такого ж космічного, сріблястого металу маска. Видно було, лише її світлі стріли брів і очі -  кольору світлих морів.
Перед Касікандріерою стояла винуватися її злоби. Кучерява й розтріпана, Габріель, на мить, затерпнула від погляду цариці Саду Душ.
- Що з тобою? Ти чого така зла? – Здивовано спитала дівчина. А потім нахмурилася, і ніяковіючи додала, - Це все з-за того, що ти не  можеш, навіть, собі зізнатися в тому, що ти когось любиш? Мені тебе шкода. Але у мене є план. Я можу тобі  допомогти. - В темно-синіх очах, білошкірої  Габріель, з'явилися запальні іскри.
В голові Касандріери пронеслося мов вогняна стріла: «Як вона сміє? Невже вона і це знає? Її найважливішу таємницю???»
-  Як ти можеш мені таке казати? Я ніколи не просила би в тебе допомоги!  Як ти смієш вмішуватися в мою природу?! Як ти можеш без мого дозвулу когось лікувати?!
-   То це ти з-за тієї тварини так розгнівалася? Я лише їй допомогла. Я не хочу тебе якось скривдити своїми діями чи словами. Але все ж маю це сказати. Я вважаю, що Ягве правий. Треба все змінити в нашому Саду Душ. Ти надто жорстока до тварин, які розвинулися до того рівня, що вміють відчувати, страждати... Розумієш? Там дві квітки в Саду Душ... Тіла тих хто стане власником майбутньої душі, свідомості, можуть дати збій на хромосомному рівні. Треба це упередити доки тварини не зачалися. Я зможу вплинути на хроматин і все виправити. - Стало ясно, що Габріель дійсно вже не була грайливим амурчиком, вона була дорослою, спраглою і жаданою янгольшею. При тому здібною і розумною.
-   То Сад вже наш, а не мій? – очі Касікандріери спалахнули вогнем. Мов на холодний лід засвітило зимове сонце. – Не смій суперечити мені!!!- і Касікандріера увіп’ялася гігтими в плечі юної суперниці. – Ніколи, чуєш? Ніколи не переходь мені шлях!
- Заспокойся -  Сад Душ це те, що завжди належало всім. Він же всіх нас породив, і досі породжує. - Габріель сміливо зняла з себе руки Касікандріери.
Може тоді Касікандріера, що зазвичай холодно обдумувала свої вчинки, зрозуміла, що слід стати рішучою як ВІН, а може відчула, що нелюбить Габріель всією душею, і точно знала: треба позбутися її. Скинути з її власного балкона, де віками володіла вона, - Касікандріера, вигнати цю вперту Габрієль. Щоб ніколи не верталася. "Там внизу - володіння Авадонни. Того, кого Габріель остерігалася завжди. Якби було добре, просто,разом знищити цю янгольшу, відіслати у вічне небуття. Люцифер би зміг і це влаштувати..." - пролетіла думка в колись життєдайної Касікандріери. Думка що, досі, практично не з'являлася в світлому Раю. І Касікандріера рвонулася, щоб за мить, скинути з привласненого п'ядесталу Габріель.
Та на перший погляд, ніжна й ефірна Габріель, різко, вхопилася за поручні, вивернулася від поштовху, і в ту мить, Касікандріера відчула, що летить зі свого балкона,просто, в володіння Авадонни. І, щойно, вона відкрила крила і віднайшла рівновагу, то почула знайомий, до остогидності, голос: «Заради Бога, обережніше. В Авадонни на кожному кроці пастки і воєнні капості для всіх уявних ворогів!!! Але якщо чесно, то дійсно обережніше!» - вона таки жартує над нею. Так, якось, з доброю насмішкою -  властивою їй насмішкою, таки жартує.
В миті їх розмови і бійки, над планетами проносилися віки. Еволюція, мов би, вела неймовірний бій з собою. Гинули цілі види, замерзаючи від холоду, і знемагаючи від спеки. І виживали. Попри все. Розвиваючись ставали мудрішими. Ніби хтось, звідти, з вимірів, незримих для матеріальних очей, з вимірів, які перетворювали все у вміння відчувати, прилинули теплі, юні руки янгольші, і дарували знання і всі почуття, які дарує розум. І горб на спині майбутньої людини розправився, - вона стала прямоходячою. А, Габріель все витала над квітучим Садом Душ, намагаючись врятувати кожну зачату на планеті істоту.
Авадонна прийняв Касіндріеру, яка так раптово «звалилася йому на голову», а швидше на балкон, привітно. Просто усміхнувся. Відтоді, почалася їх віковічна дружба. Жорстка цариця первісної природи, знайшла собі друга у вигляді могутнього і безкомпромісного воїна. А потім, вони зізналися один одному, що надто в взахваті від дій  Люцифера.
Творець ухвалив Габріель управляти Садом Душ. І не дивлячись на те, що він був у  захваті від умінь дочки, від її гуманізму й упертості, він, все ж, нагадав їй про повагу до старшої сестри. Своєю любов’ю до ближнього Габріель, явно, пішла в нього. Творець торжествував. Його давня мрія здійснилася ще раз. Поряд з ним, вільна в своєму виборі і світла, ще одна янгольша. Тож, в Саду Душ з’явилася нова управителька, яка  не допускала помилок. І зацвіла і забуяла природа на планетах Мультиверсу.
Касікандріері  ж  Творець докірливо сказав, що ненавидіти ту, яка  зробила акт порятунку не гоже. Не варто виховувати в глибинах духу гординю, що є фундаментом всіх пороків. Та це не заспокоїло душу Касікандріери. І над нею, мов вирок, звучав голос Творця:
-  Ти можеш вказати, будь кому, на недоліки... Але, не осуджуй успіх інших. Ти одна з перших янголів в Раю - ти могутня. І все ж ти,-  надто, безкомпромісна. Так знай: ти більше не піднімеш руку, тут, ні на кого. І пообіцяєш мені це. – Завершив він. Вона обіцяла, але пригасити злобу не могла. Габріель стала їй колючкою в душі.
Габріель, лікуючи квіти і душі, тепер мала в планах залучити на допомогу Уфіря. В нього, явно, виходило лікувати душі янголів. А значить: його вміння можуть створити не одне диво в круговерті еволюцій на планетах. Творець,явно, буде не проти. І, як завжди, все знатиме наперед. І тільки вперто очікуватиме їх рішення. Суєтний світ розвинувся і до цього...
Тоді, коли Уфір зміг лікувати душі янголів, Рай став ще світлішим. Тепер, крім Творця, гоїти душі міг янгол. А, відколи, Габріель зуміла оселити в Саду Душ захист і любов, Рай розквітнув новим життям. Творець, що здавалося, так вірно був відданий любові, був вірним і свободі. Всі мали право на вибір. І Всесвітній Розум, терпляче,  чекав вибору кожного. Янголи, народившись з кращих квіток Саду Душ, розміщеним в вимірі Свідомості, росли і спостерігали за життям. Їх, неймовірно,  фантастичні лики мінялися, проходячи етапи розвитку. І, врешті -  решт, янголи приймали рішення ким їм бути. Набачившись уривків з життя майбутнього, і спостерігаючи розвиток планет населених життям, янголи, зазвичай,  обирали сторону людяності. Одні -  ставали ефірними самітниками без статі, і посвячували себе служінню Світлому Розвитку. Інші -  ставали властителями певних стихій природи чи почуттів. Ще одні  -   володарями знань чи часу. Одні -  являлися в схожих на людей  та тварин образах, інші ж -  в вигляді кольору чи музики, ще одні - були фантастичними і неймовірними істотами.
Габріель, довго, не могла допомогти прийти у вимір Раю новому жителю. Він витав в невідомості, а пройшовши Межу, що відокремлювала Рай і Мультиверс від небуття, просив допомоги в Габріель. Це був янгол. Білий, мов сніг янгол, в подобі схожій на людину. На його білому чолі була діадема, з очей, що бачили всі виміри. Бліде лице янгола, також, чимось нагадувало обличчя людини. Мав він невеликий ніс і гарно окреслені губи. На кінчиках тонких пальців, новий янгол,  також мав очі. Зазвичай, такі янголи ставали охоронцями живих істот. На початку світотворення, такі небожителі були рідкістю.
Тож, прийдешній янгол, освітлений вогнем, ступав декілька  кроків по Саду Душ, лишаючи криваві сліди,  і тихо щезав в невідомих вимірах. Габріель зрозуміла, що в Рай хоче прийти янгол, що має стати охоронцем майбутньої людини. На таких, рідкісних тоді янголів, покладалася велика місія.
Габріель вирішує покликати Уфіря. Їх телепатичний зв'язок, тоді, був добре налагодженим. Уфір розщепив всі переходи з виміру в вимір і янгол-охоронець явився в світ Раю. В мить приходу Уфіря і нового янгола в Сад Душ і Вимір Свідомості, на багатьох планетах, еволюція дала життя первісним людям. Неймовірно налякані усвідомленням навколишніх стихій, недосконалі з лиця і в розумі, перші люди винаходили вогонь і лікування.
...Одного дня, Габріель гуляла серед просторів Землі, милуючись її розмаєм, і намагалася змайструвати собі сопілку. Позаяк, архангельша обожнювала спів і музику. А потім вона заграла. Ніжно і щемно. І в мить її гри, вона почула присутність ще одного янгола. Габріель різко обернулася, і побачила, що там вдалині, де починаються джунглі, стоїть Марбас. Він, мов би, тільки завершив полювання. Його одяг був залитий кров’ю, і в руках в нього був скривавлений  ніж. Загалом, з любов’ю Марбаса до мисливства, навіть, не міг посперечатися Авадонна. Не дивно, адже, саме, червонокрилий янгол дав всьому сущому природне бажання вбивати і їсти інших. Чим і викликав обурення Творця. В очах Габріель спалахнула привітна цікавість, що змінилася неприязню до вічного мисливства янгола. А потім з'явилося бажання затіяти, яку -   небуть, незлісну витівку. Габріель знала, що Марбаса покликала її гра, тому вона продовжила грати. І природа наповнилася новими барвами. Прискорено забилися серця, всіх живущих на Землі, складних тварин. Вони звідали співчуття. Перше і примітивне, але то був ще один виток в еволюції рідної планети.
Марбас саркостично, і з елементами бажання, усміхнувся. В ту мить, довкілля насторожилася і налилася новими бажаннями. Очі хижака почали слідкувати за своєю жертвою. Зелені вогники в зіницях спалахнули з новою силою. Страсті пришли на весняну землю.
-   Робиш вигляд що не помічаєш мене? – спитав Марбас наблизившись і сідаючи поряд з Габріель. – Не скучила, не запросиш сісти?
-  Сідай собі. Я ж не проти. – Поклавши на траву сопілку сказала Габріель. – Я ніколи нікого не зневажала і не відкидала. Я керую стихією кохання, зачаття та народження. Я всіх приймаю як рівних. Ти мені теж дорогий. Але. Розумієш, я не люблю твої заняття. Це була погана ідея, додати до створення світу основу, де все живе поглинає інше життя. Прямо так, котрий раз тобі скажу: даровані тобою злі страсті, -  то не добре. Та я не маю проти тебе нічого, хіба, що проти твоїх дій.
-  Боюся, тоді би всі планети переповнилися смородом трупів і голодом. – Весело зауважив Марбас. І, в цю мить, пали жертвенні тварини. Зуби хищака  вп’ялися ним в горло, заливши свої пащі кров’ю. Поступово, джунглі наповнила, древня, пісня самця для самки.
-   Хм. Світ міг бути інакшим. Настільки, що страждання  й смерть не були би, і на мить, комусь вигідними. А відтак, і того про що ти кажеш не виникло би. І Творець, недарма, проявляє людяність і милосерця до кожного. Чому ти такий злий, Марбасе? Твій дух неспокійний. І не годі тобі їх мук? – спитала Габріель махнувши рукою в сторону Джунглів. - Боюся уявити те, що буде далі. Еволюцію породжує нові, розвиненіші види.
-   То що ж, він, досі, нічого не вигадав, твій добрий Бог? Я преклоняюся перед ним, і все ж – я  інакший. І ще: Бог дав мені свободу. І я покірно її прийняв. – В очах духа з’явилися вогники, наливши зіниці червоним світлом. – Буваю злим на всіх. Знаєш чому? Бо всі вони просто є. Убив би всіх. А іноді я всіх люблю. Всіх самок би зґвалтував... Габріель, чуєш?- він доторкнувся до волосся управительки Саду Душ. Вона взяла той локон і заклала за вухо. В ту мить, тисячі самців переслідували самок. Билися до крові  й смерті з іншими самцями. Вгризалися гострими іклами, хапаючи сталевою хваткою, холки самиць. А потім, зливалися в, повних тваринячої страсті, статевих актах. Була в тих фрікціях і любов, і злоба, і насилля.
-  Доволі Марбасе. Ти янгол, а говориш мов дикун. Отець, колись, це спинить. Я схожа на нього. Я відчуваю це. Всім єством. Творець спинить, цю, почавшу жертвенно литися кров, ці муки простих тварин. Ми ж схожі з ними. Вони ж уміють відчувати, мають свідомість. Хіба ж вони винні, що зачалися тваринами, а не янголами. – уперто зауважила Габріель. І в її кокетливих, неймовірно гарних очах була глибока задума і сум. Наче і не було, того, сміху в минулому. Там, вдалині зір, вже в світ приходять люди. Знаєш наскільки розвинені ці тварини? Вони, логічно мислять. Про нас з тобою мислять, про життя. А ти  їм такий удар -  насилля в груди. Ти ж сильний, не сором?! -  А  потім, полум'яна вдача Габріель взяла своє. -  І що ти хотів? Ти ж неспроста тут.
-  Де тут?
-  Тут де я! – Габріель, різко, вдарила руку Марбаса, що торкнулася її одягу на грудях. – Ото і май! - А потім, пильно, глянула в очі Марбасу, і показала йому язика, мов вредна дитина. На що, той відповів неоднозначною усмішкою. І той ляпас нахабі, мов би, щось пробудив у всесвітах тварин і людей. Вони, якось, природно і еволюційно, засудили насилля над самицею чи людською жінкою. Людство зустрічало первісний матріархат.
- Я? Та, нічого я не хотів. Я тебе, навіть, не привітав, з тим, що ти стала   управителькою Саду Душ. Така собі, вчорашня бешкетниця, знайшла таке підвищення... А в ці миті, Габріель, я хочу тебе любити.
-  Ото ти вигадав: любити за досягнення. Люблять за єство, за те, що ти є, ти... Невірна твоя любов. Янгол ти, а любити не вмієш. - І Габріель, знову, стала сумною і мудрою, як древня мати.
Принаймі, мої вчинки ніколи не заливали мої очі кров’ю, тих, хто населяє планети. Тому я і управляю Садом Душ. Не заради самореалізації  - заради душ. Вони мені дорогі. Ти би глянув, хоч раз, на це диво: в вимірі Свідомості розцвітає квітка і з'являється новий носій свідомості. Скільки краси в польоті юної душі!
Душі - це те, що треба опікати і лікувати ще з перших хвиль їх появи.- Габріель, телепатично, відчула зневагу Марбаса, хоча він добре це приховував. Насміхається з неї.
- А хочеш, Марбасе, я обійму тебе? – раптом, спитала Габріель, певно вже, осмисливши свою затію. В ту мить,  кохання населявших Землю тварин зашкалювало. Вони, дійсно, по своєму любили. Вони були на межі своїх актів любові. Самці віддавали своїм жрицям сім’я і тваринячу ласку.
- Обійми! – спалахнув Марбас і в його очах, знову,  з’явилися древні вогники.
-  А от і ні! Бо, гратися в почуття - недобре. Знаєш, я знаю, що я тобі трохи подобаюся. - Її очі дивилися вдалеч. – Але, ти зовсім мене не любиш. Чужа я тобі. Чужа, до оскоми. – Габріель зітхнула, а потім, неначе, назло непримиренній зневазі до її відстоювання світлих почуттів, дзвінко розсміялася.
- А я не мовчу! – і Марбас, в пориві,  обійняв Габріель. – Чого ти смієшся?
-   Та якби не сміялась, то виплакала би всі очі! Життя для янгола - не вічна радість. А тобі я чужа: бо не думаю подібно тобі. Світ затьмарюють хмари. Та збереглося і щось світле на цій Землі і небі, - задумливо сказала Габріель. – Прощавай, Марбас! – і вона, розкривши крила, відкинула його обійми, і стрімко зринула в небо. Там, в захмар’ї, вона  різко обернулася, і крикнула: " Але, я вірю в твої зміни, як і в  зміни цього світу." А потім, щезнула в синяві неба, лишивши по собі сопілку і декілька пір’їн зі своїх янгольських крил... Природа стихла в своїх страстях, так і не побачивши перемир’я між Матір’ю Душ і Володарем Темних Страстей.
Марбас провів її поглядом і подумав, що вона ще та кокетка, але не більше. Чомусь, він уперто, не хотів помічати весь набір  прекрасних якостей єства архангельші Габріель. А потім відчув гнів і неприязнь до всієї сутності архангельші.

РОЗДІЛ завершено: продовження в розділі "Падіння янголів" книга "Книга Книг"