2000 роки

Перше кохання... Яке воно? Щасливе або нещасне. Ніжне або змучене? Довге або одноденне? Воно -  різне. Але, головне: воно перше. Воно, - нащадок вічного й грайливого янгола любові. Воно те, що змушує душу стати, на віки, старшою і досконалішою. Те, що окрилює і робить мудрішою. Те, що робить люблячою, а значить – добрішою. Ні! Хоч кохання й возвишує, але кохати, попри муки, я нікому не бажаю. Коли тебе мучить той, кого любиш, чи безвідповідний до тебе, ти маєш зуміти знищити те, своє, кохання! Колись, варто буде, лише, пролікуватися, і мозок роз’єднає свої синаптичні замки, і щезне нещасне кохання. А в дні сьогоднішні, з цим, набагато складніше. І все ж, світлі почуття творять дива. Як же без них?  Саме, чисті почуття, гублять морок ненависництва й злоби. Якби не любов чи кохання, світ настигнула би тьма злочинів, і люди були би сліпцями в плані моралі. Чи розвинулася би тоді цивілізація? Чи могли би люди підкорити космос,  будучи безжальними канібалами? Здається: ні! Без боротьби за світлу свободу, любов, кохання, еволюція би затерпнула, завмерла, не прийшла би. Я любила зрання... Здається, любовію освітлюючою.

Проходило літо і осінь, прийшла весна, і нове літо. А кохання, все, не минало і не минало. Проростаючи дендритами і аксонами в лобній корі, зовсім юної  дівчинки, воно жило й жило. І жалило своїм створеним, з нервів, жалом її душу. Рудокоса Христина бігала зеленочубим чи заметеним листям двором, ганяла курчат чи обіймала козеняток, і краєм ока чекала його. А хлопчик, з сусіднього двору, навіть не підозрював, що став об’єктом кохання. Чи то тому, чи то з-за дитячого нерозуміння, він кидав Христину серед гри, щойно, почувши голоси вуличних розбишак. Христина, в своєму істеричному плачі, рвала на собі одяг і волосся. Навіть, намагалася розірвати собі рот. Нестерпно було, не тільки по дитячому, і безвідповідно любити. Нестерпною була гіперопіка матері Ліни, що прикувала, зототими путами,  дитину до себе. Мов би, боячись втратити нову дочку, живе продовження мертвої Катерини, прагнула контролювати кожен крок і думку Христини. "Про що ти думаєш?! -  Серед ночі кричала Ліна, коли дитина незасинала, - Ти не спиш, - бо мислиш! А треба не думати ні про що!"
Боже, як можна не думати??? Нав'язливість Ліни нищила розумну дитину. В своїх перших віршах, і казках, вона шукала вихід. І мучилася, нестерпним, контролем матері, що формував, в душі дитини, перші фобії. Христина, мов би, продовжувала материні страхи, і охоплювала себе ще більшими путами: тепер, вже, вона не могла, сама, себе відпустити до дітей.
Так, Христине перше кохання було мучительним. Радше, не кохання, а фобія, що оплутала кохання страшними, кігтистими пальцями. Ще, Христина, чомусь, знала в ті дитичі роки, наперед, свої страждання в житті. Це добивало її. Вона лицезріла муки дяді Юрія, і його самотину. І муки його ще збільшувалися через прискіпування власної Ліни. І було би, все в тому домі темним, якби не освітлююча любов. Вона перебиралася з синаптичних сплетінь бабці Галини і дяді Юрія, до синапсів Христини. Гріла й зігрівала душу. Здавалося, теж відбувалося й між Ліною та Христею. Жевріла в пам’яті і любов Катерини...
Кохання? Все ж, кохання дарувало Христині й вихід. Відколи пішов Злий Вісник, дім Христини запам’ятав, що він пішов через співчуття й любов Христини. Злий дух, не зміг винести розквіту, світлих почуттів, в душі своєї жертви. Так, він очорнив її збудження темними збоченнями, він осквернив її мастурбацію, вливши в неї, на чари кохання, чари з Пекла. Він проник в її єство. І все ж, кохання розвинулося й  жило в ній! Все ж, вона, в більшості своїх думок і поривів, прагнула кохати,  і бути поряд зі всіми об’єктами своєї любові. Хотіла обійняти їх, поцілувати, і просто погратися з ними в дитячі ігри. І та, дитяча любов, заповнила її сексуальність собою. Стала її домінуючою рисою. Стала її, вічним,  моральним принципом. Христина обрала сторону світлого кохання. А голки, ножі, і рани, відійшли в покої окрайку її душі. На вмерлі, даровані карликом чорні квіти, вони просто поникли, перед величчю кохання. Перед величчю її морального вибору. А може, вибору і зовсім не було. Просто, душа Христини, споконвік,  була чуйною і світлою. І навіть, власні темні збочення, були приречені на поразку. А, значить, її кохання перемогло. Цвіли юні весняні квіти.

Роздал не завершено. Чекайте продовження