Давай на зло всім, ми будемо щасливі

Alina Taratuta

Давай на зло всім, ми будемо щасливі. Давай ломати стереотипи тих людей, Які казали, що ти мені до душі не милий, Які не розуміли тих простих речей... Вони говорять:« Яке кохання? Між ними, навіть, ненависті нема» А в мене є до Вас одне прохання: «Не бійтесь, не залишусь я сама» «Він не для тебе і ти гідна найкращого. Розумного, багатого, гарного, стрункого...» А що, коли мені нема кого ніжнішого? Смішнішого, красивішого, милішого? Любила, люблю та буду його любити. Мого кохання вистачить на все, Молю я Бога аби соціумом не вбити Палаючі й закохані серця.

2018-07-07 04:48:28

Інші вірші поета

Я знову люблю Чи варто тим людям показувати свій світ? Прощавальний лист тим, кому шкода нас...

Інші поети

Boygene Borice

@theMiracol

GRAFO

@grafo

Princess Girl

@Princess_life

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

3865

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11499