Зима і птахи
Тетяна
Вже давно так не було, Щоб все снігом – замело. Це ж володарка - зима, Узяла свої права! Повернусь наліво – біло, Повернусь направо – сніжно. А попереду – синички, Вже шукають, що – поїсти. Люди добрі, не минайте, І пташок, не забувайте! Посипайте, скрізь, де можна, Ну хоч, трошки – хліба! Бо, зима, то – чарівна, Королева – льодяна! Хоч хурделить і морозить, Але й радість, нам – приносить!
2021-12-12 16:34:48
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Angil_love
Хорошо хоть что я смысл немного понимаю о чем пишите в своих стихах
Відповісти
2021-12-17 15:41:39
Подобається
Тетяна
Спасибо, что читаете.
Відповісти
2021-12-17 16:25:28
Подобається
Інші вірші поета
В небі ластівки Весняне царство квітів Маки польові Веселі хмаринки
Інші поети
Svora
@Svora
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2320
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3656