Пекло на землі

Анна Топтун

Панує пекло зараз на землі. Тисячі вже зникли на війні Заблукали і дороги не знайшли Молю, щоб вони лишилися живі У кожного зараз пекло на душі Бо гинуть діти тут, ще такі малі Їм би ще хрущів збирати навесні Та з нетерпінням чекати вихідні Чому ж вони такі малі на цій землі Мусять у ночі ховатись в укритті А не дивитись свої яскраві сни І радіти снігу, залишаючи сліди Панує пекло зараз на землі Господи благаю розкажи мені Коли ж почну я рахувати дні Без болю, страху і без війни

2023-02-28 18:37:16

Інші вірші поета

Шляхи Струна Що воно таке оте кохання? На хвилях Дніпра

Інші поети

Zinzee Noel

@undiscoveredflower

Doesnt Matter

@Doesntmatter

Clarissa Fairchild

@clarissa_fray

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

3027

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12214