Школи зруйновані стіни
Анна Топтун
Ось стоять школи зруйновані стіни І діти букети несуть до могили. Плаче стоїть молода там дівчина Біля того, чия душа вже злетіла. Кудись далеко забрали її небеса Шукати там спокою і нового життя. Душа не напише простого листа, Жодного не зробить більше дзвінка. Молитва вже не врятує невинне дитя, Яке прийняла до себе холодна земля. Не піде до школи. Її більше нема. Ні дощ, ні сніг не побачить душа. Час зупинився для неї, пішов в забуття. Згорьована мати немає сенсу життя, Бо десь там лежить маленьке дитя, Яке жорстоко забрала вранці війна.
2024-09-10 15:11:30
1
0
Інші вірші поета
Щастя в руках Надія Спитаєш і скажу А він там десь...
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
1802
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11124