Школи зруйновані стіни

Анна Топтун

Ось стоять школи зруйновані стіни І діти букети несуть до могили. Плаче стоїть молода там дівчина Біля того, чия душа вже злетіла. Кудись далеко забрали її небеса Шукати там спокою і нового життя. Душа не напише простого листа, Жодного не зробить більше дзвінка. Молитва вже не врятує невинне дитя, Яке прийняла до себе холодна земля. Не піде до школи. Її більше нема. Ні дощ, ні сніг не побачить душа. Час зупинився для неї, пішов в забуття. Згорьована мати немає сенсу життя, Бо десь там лежить маленьке дитя, Яке жорстоко забрала вранці війна.

2024-09-10 15:11:30

Інші вірші поета

Козаків голоси Темні часи Поки в полі грім Я - женщина

Інші поети

Анастасия Гавриленко

@gavrnasty

PinkLilyBlossom

@PinkLilyBlossom

Don Bukana

@Donbukana

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14136

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11207