– Добре, що ти прийшла до тями.– пролунало від вікна.

– Що то була книга?

– Це просто казки, не розумію чому ці розповіді викликали в тебе таку реакцію. – голос лунав як завжди спокійно й разом з тим якось байдуже.

– Але там написано «легенди». – з сумнівом мовила Тереза.

– Легенда – це казка! – різко відповів чоловік і повернувся обличчям до дівчини.

– Легенди пишуть на основі якихось подій, це не може бути цілковито вигадкою! – стояла на своєму Тереза.

Володар мовчав. Було зрозуміло, що пояснювати він нічого не збирається. Тоді, Тереза вирішила не відступати і з’ясувати правду.

– Хто такий Драгомир?

Дівчина підвелася і подивилася Володареві прямо в очі.

– Гадки не маю. – спокійно відповів Володар і знову відвернувся до вікна.

Дівчині раптом стало дуже образливо і сердито. Здавалося, тут їй постійно щось недоговорюють, щось приховують, а можливо й обманюють.

– Мені цікаво, – начебто нідокого заговорила Тереза – у цьому світі є справедливість? Чи чув тут хтось про те, що говорити людям правду не так вже й погано? Хтось у цьому світі знає, що приховувати правду – погано? – голос зривався, Тереза не збиралася зупинятися. – Якщо ніхто не збирається розповідати мені правду, тоя перечитаю всі книги які тут є і все одно дізнаюся правду, а якщо…

– Досить! – голос Володара змусив дівчину замовкнути, але не відмовитися від своїх слів.

Терезі завжди не подобалося коли на неї кричали, тим паче затуляли рота, це пробуджувало в ній бажання зробити на зло, всупереч заборонам і наказам.

– Добре. – спокійно мовила дівчина, а потім різко розвернулася і вийшла з бібліотеки.

Вона попрямувала до вхідних дверей. Вона чітко пам’ятала, що Володар розповідав про сходи, що вели від маєтку прямо униз. Саме туди вона і збиралася. Їй було байдуже, що за словами чоловіка, їй не можна ними спускатися. Тереза вирішила, що буде одне із двох, або Володар не дасть їй дійти до низу і розповість все, або вона потрапить туди, до усіх інших мешканців Неба, і вони допоможуть їй все дізнатися.

Тереза відчинила двері маєтку. Важко, скрипучи але вони врешті-решт відчинилися. Дівчина озирнулася, шукаючи очима ті самі сходи. Знайшла. Попрямувала прямо до них. Завагалася перед першою сходинкою, та вже за секунду чимдуж побігла донизу.

За спиною почувся голос Володара:

– Стій! Не роби цього!

Дівчина зупинилася, обернулася і відповіла:

– Ви не захотіли говорити мені правду, значить я сама все дізнаюся, без Вашої допомоги.

Вже за секунду вона пошкодувала що зупинилася щоб відповісти, бо кремезна постать Володара стрімко наближалася. Тереза кинулася навтьоки. Залишалося не більше п’яти сходинок, ось-ось вона вчинить так, як сама вирішила. Ще один рух дужих крил і Володар вже зовсім поруч. Він вхопив руку дівчини перш ніж Терезина нога доторкнулася до третьої сходинки. Дівчина сіпнулася, намагаючись вирватися – нічого не вийшло. Тереза з люттю вхопилася за руку Володара, намагаючись висвободити іншу свою руку. В ту ж саму мить рукав сорочки обвуглився, частина сорочки просто згоріла на руці, залишаючи опіки. Дівчина, злякавшись своїх дій і їхніх наслідків, прибрала руку. Зупинилася зовсім. Володар же з подивом поглянув на свою руку, а потім на Терезу.

– Це вже цікаво. – з подивом у голосі мовив чоловік.

Обоє мовчали. Він вже її не тримав, а вона й не тікала. Володар замислився, а Терезу жах скував так, що вона була не в змозі навіть поворухнутися. З жахом поглянула на руку Володара: опік у формі долоні було видно доволі чітко. Обличчя чоловіка залишалося як завжди спокійним, але не так вже й важко було уявити наскільки розлюченим він зараз був насправді. У бідолашної дівчини від одної лише думки про те, що вона зробила хололо у середині, а серце починало битися нереально швидко.

Володар відійшов у бік пропускаючи Терезу вперед, дівчина засумнівалась але пройшла. Важко видихнувши обоє пішли назад до маєтку. Спочатку Тереза хотіла підти до бібліотеки, заритися у книжках, щоб переосмислити все, що відбулося та зрозуміти як чинити далі… та Володар опередив її, пішов до бібліотеки та ще й двері за собою зачинив. Дівчині нічого не залишалося тому вона просто пішла до своєї кімнати. Вона сіла на ліжко і замислилася. Повернула руки долонями до обличчя, пороздивлялася їх трохи, а тоді запитала сама у себе: «Як я могла таке зробити?». Сльози мимоволі покотилися із очей. І до кінця не зрозуміло від чого так сумно, і від чого ті сльози: чи то від страху перед самою собою, чи то від сорому…

Наплакавшись від душі, дівчина взяла себе в руки і почала думати, як вона, звичайна дівчина могла зробити те, що власне кажучи вона зробила, а ще думала про те, що їй за це буде. Врешті-решт, Тереза вийшла з кімнати, підійшла до дверей бібліотеки. Виявилося, що двері не були зачинені на ключ, тому вона легко відкрила їх та зайшла в середину. Володара ніде не було видно. Тоді дівчина згадала про той самий куточок до якого наближатися їй було заборонено і, звісно, пішла саме туди. Не помилилася, Володар сидів спиною до неї і гортав якусь величезну книгу. На руці досі виднівся опік.

– Вибачте… – тихо мовила Тереза.

– Здається, я говорив про те, що сюди ходити не слід.

– Так, але… Я хотіла вибачитися…

– Можеш йти назад до своєї кімнати.

Дівчина постояла трохи мовчки. Вона важко видихнула і вже збиралася йти геть коли її увагу привернула та сама книга у руках Володара. Їй вдалося розгледіти одне-єдине слово і вона, чомусь, прочитала його в голос:

– Дем’ян…

– Що? – чоловік різко розвернувся і підвівся.

Дівчина лише стояла і дивилася на нього зляканими очима, намагаючись усвідомити що відбулося.

– Звідки ти знаєш це ім’я? – здивовано запитав чоловік.

– Я… Я прочитала його у Вашій книзі… – розгублено пояснила Тереза.

– Тут? – Володар показав книгу.

– Так…

– Це неможливо! – його голос був здивованим, за весь час Тереза іще не бачила Володара таким здивованим.

Володар сів назад у крісло, а тоді заговорив до Терези:

– Ти хотіла правди? Так от, те що ти читала у тих книгах – правда. Більше того, сьогодні ти відкрила власну магію. Але є проблема…

– Яка проблема? – занепокоїлася дівчина.

– Ось це – він показав на руку – я вилікувати не можу, а повинен… Знаєш що це значить?

– Ні… – ледь чутно відповіла Тереза.

– Це означає, що це вилікувати можеш тільки ти… мабуть…

Й так не жвава розмова припинилася зовсім. Тереза намагалася усвідомити, чого від неї хочуть, а Володар все чекав реакції на свої слова.

– Ну то може спробуєш? – натякнув він на те, що руку слід зцілити.

– Я не знаю, я не впевнена, що зможу це зробити… Я навіть не знаю як…

– Заплющ очі, – спокійним тоном порадив Володар – просто відчуй, що потрібно робити… Зроби глибокий вдих-видих, уяви свою магію… – чоловік говорив, а Тереза виконувала всі вказівки.

Дівчина повільно підійшла до Володара і ледь-чутно доторкнулася рукою до рани. Вона неначе відчула, як щось холодне і свіже, як м’ята шириться від серця кінчиків пальців. Зробила кілька важких вдихів і видихів, а коли розплющила очі, рука Володара була точнісінько такою як і раніше, до того як Тереза її пошкодила. Дівчина мимоволі усміхнулася, Володар усміхнувся їй у відповідь. Він, як і вона, щиро радів цій маленькій перемозі у чужому для Терези світі.

– У тебе вийшло. – ледь-чутно мовив чоловік – ну от, однією розв’язаною загадкою більше.

– Я можу дещо запитати?

– Звичайно.

– Чиє ім’я я прочитала у тій книзі?

– Моє. – коротко відповів чоловік

– Але ж Ви говорили, що навіть самі не можете сказати мені як Вас звуть… Як тоді так виходить? Я нічого не розумію. – дівчина зовсім заплуталась.

– Так, я говорив про це, але про дещо яне сказав. – він витримав паузу, а тоді продовжив – ім’я відкривається лише найближчим. Наприклад, Анна-Марія знає моє ім’я, бо вона замінила мені батьків, вона дорога для мене людина, вона довіряє мені, а я – їй. Розумієш?

Тереза хитнула головою, погоджуючись.

– Та я все одно багато чого не розумію… – розгублено сказала дівчина і замислилась.

– Давай зупинимось на тому, що ти відкрила свою магію, і що тепер можеш називати мене не Володарем, Дем’яном. З усим іншим розберемося пізніше, а зараз нам обом слід відпочити.