Втомившись плакати, Тереза заснула… Вона вже не чула ані того, як голосно гупнули двері сусідньої кімнати, ані важких кроків, в тій самій сусідній кімнаті, що лунали майже до самого ранку.

Дівчина прокинулася, згадуючи події минулої ночі. Образа – єдине, що відчувала Тереза. Вона заприсяглася, що більше не терпітиме такого відношення до себе!

Налаштувавшись на нове життя та нову реальність, Тереза встала з ліжка. Її старого одягу ніде не було. Залишалося єдине – всеж таки зазирнути до величезної шафи, що знаходилася прямо напроти ліжка. Сердита дівчина подивилася на неї як на ворога, але, врешті-решт підійшла і, навіть, наважилась відкрити. Шафа була переповнена дуже гарними, але незвичними сукнями. Усі без винятку мали максимальну довжину, а деякі, здається, були навіть занадто довгими. Знизу розташувалася поличка із взуттям. Воно теж було різне. Від акуратних босоніжок та балеток до вишуканих туфель на височенних підборах. Тереза обрала скромне, але неймовірно гарне вбрання: темно – зелена сукня з рукавом в три чверті, білим воротничком та манжетами. Біля воротника розташовувалась брош у вигляді ока із зеленим каменем на місці зрачка. Над вибором взуття довго не замислювалась. Обрала зручні чорні балетки на низькій підошві. Тереза виглядала, майже, ідеально. Але… Поглягувши на себе у дзеркало зрозуміла, що потрібно і волосся привести до ладу. Знайшовши на столі чорну стрічку, дівчина вирішила використати її замість заколки. Тереза акуратно підібрала частину волосся стрічкою, а решта залишилася розпущеною. Це мало доволі елегантний вигляд. Задоволена своїм виглядом, Тереза вийшла із кімнати. Настрій вже трохи піднявся і дівчина вирішила, що треба знайти кухню, бо хоч вона й померла, а їсти хочеться не менше ніж живій.

Тереза ще хвилинку постояла перед дзеркалом. Вона мимоволі посміхнулася. Дівчина виглядала гарно. Дійсно, гарно. Тієї ж таки миті в двері постукали і, не дочекавшись відповіді, увійшли. Тереза, досі посміхаючись, повернулася до дверей, але посмішка миттєво згасла, коли дівчина побачида чоловіка, що неабияк образивїї не так давно. Він, здається, збирався рішуче ввійти і щось сказати. Та побачивши дівчину завмер так і не відкривши двері повністю. Та й як можна було бодай щось говорити, побачивши таку красу. Кілька хвилин обоє стояли, мовчки дивлячись одне на одного. Він з подивом у погляді, вона – трохи боязко. За декілька довгих хвилинмовчання, Тереза встигла помітити, що образ Володара суттєво відрізняється від учорашнього. І якщо вчора він був у темній мантії, то сьогодні його вигляд був значно простішим: чорні брюки, туфлі і така ж чорна сорочка. Волосся Володара теж було темним. І лише зелені очі були яскравимелементом його образу.

— Доброго ранку. — голос його не був таким грубим як вночі і, що дивно, здавався розгубленим.

— Доброго. — коротко і ображено відповіла дівчина, вирішивши, що не варто забувати про манери.

Відчуваючи образу, Тереза опустила голову і спокійно розглядала килим під своїми ногами. Почуття образи знову зіпсувало настрій. Розмовляти з Володарем бажання не було зовсім. А от бажання поснідати нікуди не зникло. Дівчина ще трохи постояла, думаючи над тим, що робити, а потім рішуче підійшла до Володара:

— Якщо Ви не проти, я піду снідати. — Тереза дивилася йому просто у вічі

— Вище поверхом знаходиться кухня, столова, зала та гостьові кімнати. Знизу – бібліотека та два робочі кабінети — спокійно розповів чоловік.

— Дякую. — сухо відповіла дівчина.

Володар виховано пропустив дівчину. Тереза встигла подолати декілька сходинок коли почула ззаду:

— Ми не познайомилися учора. — коротка пауза — свого імені назвати, на жаль, не зможу. Навіть, якщо дуже захочу. Але було б цікаво дізнатися твоє ім'я…

Дівчину охопила злість. Вона згадала минулу ніч. І, мабуть, занадто різко, зважаючи на статус співрозмовника, нагадала:

— Минулої ночі, Ви доволі чітко дали зрозуміти хто я. А якщо у Вас коротка пам'ять, то я нагадаю, що саме Ви назвали мене «безкрилим непорозумінням». — вона повернулася лицем до Володара — щось іще?

Чоловік усім своїм виглядом виражав здивованість. Мовчки розвернувшись він пішов геть, а Тереза так і завмерла на сходах. Минуло декілька секунду. Почувся звук закривання дверей. Звук був настільки голосний, що Терезі стало цікаво, чи вціліли вхідні двері кімнати Володара.

Дівчина намагалася зберігати спокій, принаймні виражати його своїм виглядом. Насправді ж, в середині все кипіло. Перед о очима сплили кадри минулої ночі… гірку слова сльозами підступили до горла. Навіть образи, що пережила Тереза в інтернаті, не були такими болючими.

Тереза зайшла на кухню. На невеликому столі, застеленому білою скатертиною, стояв сніданок. Ще теплий… і склянка соку…

Дівчина з радістю поснідала. Вона узяла склянку і підійшла до вікна. Відкривши фіранки, вона побачила неймовірне: маєток оточували великі пухнасті хмари, сонце тут світило зовсімпо іншому його промені линули з низу в верх і протинали пухку хмаристу масу неначе сотні тисяч гострих шпаг.

Допивши сок, Тереза закрила фіранки і повернулася до столу. Озирнулася. Кухня була цілком звичайною. І лише колір кухонних шафок нагадував небо в різних відтінках. Дівчина взялася мити за собою посуд.

В маєтку панувала тиша. Володар, здається, все ще був у своїй кімнаті. Тереза довго розмірковувала. Їй було цікаво, що так розізлило Володара? Яке йому діло до того, що їй наснилося? Чому вона, така непримітна, звичайна дівчина, вимушена жити з такою серйозною особою як Володар?

Робити було нічого. Тереза повернулася до кімнати. Вона сіла на акуратно застелено постіль, обхопивши коліна руками. Їй було чи то сумно, чи то самотньо. Дівчина й сама не розуміла цього до кінця. Тереза так занурилась у думки про останні події, що не помітила як двері відченилися і в кімнату увійшов Володар. Дівчина помітила його краєм ока і одразу відвернула голову в сторону вікна, роблячи вигляд, що уважно розглядає пейщаж.

Чоловік був явно на щось налаштований і впевноно йшов до цілі. Володар підійшов і присів біля ліжка.

— Вибач мене, будь ласка… — він лагідно взяв руку Терези — я не мав так поводитися з Вами. — його слова лунали доволі щиро.

Тереза повільно повернулася обличчям до Володара. В очах її, він побачив образу і недовіру.

— Я зроблю все щоб виправитися… обіцяю… — він майже непомітно, але посміхнувся.

Терезібуло ніяково. Досі, в неї ніхто не просив пробачення. Тому вона не знала як правильно відповісти. Та слова Володара лунали так щиро, що відповісти дійсно хотілось.

— Покажете мені бібліотеку?

— Звісно. — він посміхнувся уже значно відкритіше — я з превеликим задоволенням проведу екскурсію по усьому маєтку, але спершу я був би радий познайотитися з Вами.

— Звісно. Мене звати Тереза

Він уважно і мовчки дивився на неї.

— Дуже гарне і… особливе ім'я…

— Дивно… моє ім'я ніколи нікому не подобалося…

— Дарма — коротко відказав володар і піднявся.

Тереза очима простежила за його рухами.

Володар мовив подаючи дівчині руку:

— То що, влаштуємо екскурсію?

Дівчина посміхнулася і вклала свою руку в велику долоню Володара.

— Бібліотека знаходиться в темній частині маєтку, але там дуже затишно — Тереза уважно слухала, Володар продовжив — це моє улюблене місце…

Тереза перевела погляд з підлоги на нього, але він зробив вигляд що поправляє сорочку. Терезі нічого не залишалося, як просто почати спускатися вниз.

— Зачекай, — вона обернулася — на сходах темно… — коротка мить мовчання

— Чому тут немає освітлення?

— Тут взагалі нема струму

— Але… як Ви сюди спускаєтесь?

— Мені світло не потрібно — рух рукою і вздовж сходів з обох боків запалали маленькі яскраві вогники.

— Як гарно — ледь чутно мовила дівчина

— В середині набагато краще, ходімо.

Вони продовжили спускатися. Як тільки Тереза увійшла до величезної кімнати, з'явилося приглушене, і від того тепле та затишне освітлення.

Це неймовірне приміщення зовсім не було схоже на звичайну бібліотеку: по периметру кімнати стояли великі полиці з книгами, в кімнаті стояли великі м’які крісла, кілька диванів, кілька столів. В кінці кімнати, біля вікна, полиці стояли таким чином, що утворювали щось, типу, окремої кімнатки. З цікавості Тереза вирішила заглянути і туди, але Володар зупинив її, м’яко взявши за руку:

– Не варто…

– Чому ні?

Чоловік не відповів напитання, а просто мовчки повів дівчину до одного із крісел, сам сів навпроти.

– Тут дійсно дуже затишно і гарно. – висловила свої думки Тереза

– Так, я часто затримуюсь тут.

Вони замовчали. Тереза думками знову повернулася до недавніх подій… Вона нічогісінько не розуміла. Раптом до неї пришло розуміння того, що вона зовсім не тримає ситуацію у руках, вона не в силах щось вдіяти, тікати навіть нікуди. На очі навернулись сльози. Минуло декілька секунд, перш ніж Володар помітив сльзи дівчини.

– Терезо? – вона лише важко видихнула, не маючи сил щось пояснити – Терезо, що сталося? Чому ти плачеш? – було помітно що чоловік дуже занепокоївся, а ще, що він дуже не любив сліз.

Володар різко встав і відійшов до вікна. Тереза ж плакала далі. Точніше, сльози котилися самі собою, а дівчина нічого не могла вдіяти, тому піддалася емоціям. З хвилину Володар постояв поодаль, але потім, не в силах бачити Терезини сльози, підійшов і став за її спиною.

– Терезо… Все налагодиться…

Але дівчина не розуміла як все могло налагодитися якщо, по суті, вона померла, а тепер взагалі не зрозуміло що з нею коїться. Здається, вона збожеволіла…

– Ні… – все що змогла видавити дівчина через сльози

Чоловік ще раз важко видихнув, він не знав як поводитися в таких ситуаціях, адже тут ніхто ніколи не піддається емоціям – це надто небезпечно.

– Терезо, послухай – він поклав руку на плече дівчини, вона притихла на мить – давай, для початку ти заспокоєшся – він намагався говорити спокійно. – Витри очі і я тобі дещо розповім – Володар подав Терезі хустку.

Тереза узяла хустку і привела себе до ладу. Трохи заспокоївшись, сіла і приготувалася уважно слухати. Володар знову сів навпроти і, зачекавши доки дівчина остаточно заспокоїться, почав розповідати:

– Зараз я спробую розповісти тобі все основне, що тобі потрібно знати в першу чергу. Отже, ти померла. – дівчина напружилась – і потрапила в свій новий дім – Небо. – Володар замовчав, неначе давав час переварити ним сказане, а потім продовжив – Це тепер твій новий дім, у якому ти будеш жити вічно, для цього потрібно засвоїти чимало правил, але протце пізніше. – слово «вічно» налякало Терезу – Загалом, все доволі просто, Небо населяють два види істот: янголи – ті, що мають білі крила і демони з чорними крильми за спиною.

Він замовчав, а вона заглянува за власну спину, на якій не було ніяких крил, а потім перевела погляд на його, згорнуті за спиною, крила: чорне і біле. Дівчина задумалась, а потім все ж таки запитала:

– А хто ж тоді Ви? – запитання пролунала доволі боязко

– А я… – Володар зробив паузу – ні янгол, ні демон – він усміхнувся, але Терезі здалося що за цією усмішкою ховалося щось сумне

– А я? – коротко запитала дівчина

– А ти – велика загадка яку мені потрібно розгадати.

Вони ще довго сиділи в бібліотеці. Він розповідав про особливості життя тут, на Небі. Тереза весь час уважно його слухала, намагалася не пропустити нічого важливого, а важливим було все.

– Вже пізно – нарешті сказав Володар, бо вже дійсно було пізно, дуже – Ходімо. – мовив чоловік встаючи з крісла.

– Зачекайте. – несподівано навіть для себе мовила дівчина і злякалася

Але Володар спокійно сів назад у крісло:

– Так. – приготувався слухати

– Можна одне питання?

– Звісно. – він легенко усміхнувся

– Чому Ви не янгол і не демон?

Посмішка швидко згасла:

– Я не можу розповісти тобі цього, принаймні поки що… вибач…

– Ні, це Ви вибачте мені. Мені не потрібно лізти не усвої справи – дівчина почервоніла від сорому

– Все нормально. Чуєш? Я розповім, але пізніше, коли ти будеш готова до цього, а поки запам’ятай одне важливе правило, його не можна порушувати, за це дуже суворо карають: янгол і демон ніколи не утворюють пару, між ними не може бути стосунків. І доки я не з’сував хто ти є, тобі не можна мати нічого ні з тими не з іншими. Це для твоєї ж безпеки. Зрозуміла?

– Так – коротко відповіла Тереза

Вони вийшли з бібліотеки, минули коридор і вже стояли біля дверей у власні кімнати. Але ніхто із них не заходив. Постояли ще кілька секунд, а тоді Тереза позіхнула і Володар мовив:

– Надобраніч

– Надобраніч – відповіла Тереза і усміхнулася

Тереза довго лежала на ліжку, не взмозі заснути. Вона обдумувала все що дізналася сьогодні. Та дечого не вистачало – людей. Їй необхідно було з кимось поговорити про це, розповісти, поділитись… Але кому? Власному відображенню в дзеркалі?. Тереза полежала ще трохи, та сон не йшов. Вона подумала, що добре було б, якби в неї був який блокнот, чи хочаб зошит. Він би згодився за щоденник. Тереза обшарила кімнату – нічого підходящого не знайшла. Що ж робити? Раптом в голові сяйнула ідея. Та дівчина не знала чи вдала вона. Врешті-решт, дівчина вирішила сходити до Володора, можливо в нього є те, що їй потрвібно… Тількино дівчина взялася за ручку дверей, як в них постукали. Тереза тут же відчинила. Перед нею стояв Володар. Дівчина подивилася на нього здивованими очима. Він же протягнув їй якийсь згорток:

– Думаю, це те, що тобі потрібно. – зачинив двері і пішов геть.

Тереза ще трохи постояла зі згортком, а потім пішла, сіла на ліжко і почала обережно розпакувала пакунок. В середині був блокнот і олівець. Дівчина здивувалася: звідки він дізнався?

Тереза обережно відкрила блокнот, що більше нагадував собою книгу. Дуже здивувало те, що в ньому був лише один єдиний листок. Врешті-решт, дівчина списала листок з обох боків і тоді з’явився ще один. Записавши все, що непокоїло, Тереза лягла спати. На душі стало значно легше.