Тереза не наважилася вийти із кімнати того вечора. Той факт, що десь по будинку ходить розгніваний Володар, неабияк лякав, а ще більше лякало те, що дівчина не знала причини його гніву. «А раптом, це через мене…» – раз повз раз задумувалася налякана Тереза.

Ніч була спокійною. Принаймні, Тереза більше не чула подібних недавнім вибухів та будь яких інших шумів. Було настільки тихо, що це навіть лякало. Тому дівчина якнайшвидше заснула, в очікування нового дня. В душі наївної дівчини жеврів вогник надії на те, що завтрашній день буде хорошим, що він принесе щось нове…

Незабаром настав ранок. У вікно заглядало яскраве сонечко, дістаючи промінням до обличчя дівчини. Тереза розплющила очі, настій був чудовий. Іще вчора налякана і розгублена, а сьогодні як ніколи радісна і зібрана Тереза була готова завойовувати світ. Вона відчувала що день буде чудовим, сама того не розуміла але просто знала, що сьогодняшій день ніщо не зіпсує. Тому дівчині закортіло одягнути щось барвисте, яскраве, веселе. У вікно постукали. Дівчина з цікавістю підійшла і відчинила його. Це було дивно усвідомлювати, але там, за вікном була невелика паперова фігурка птаха. Тільки но Тереза відкрила вікно, як химерна пташечка влетіла і приземлилася прямо на стіл. Дівчина ж, зачинивши вікно, почала розглядати паперовий виріб орігамі. На аркушу було щось написано. Шкода було псувати фігурку, та цікавість перемогла і Тереза таки розгорнула виріб. Здається, це був лист. Тереза почала читати:

«Доброго ранку, дорога Тереза. Прошу вибачення за те, що тобі довелося побачити вчора. Іноді я буваю занадто нервовим та зазвичай я можу це контролювати. Я ще раз прошу твого вибачення і якщо ти раптом вирішиш мене вибачити, то я буду радий зустрітися і показати тобі дещо цікаве.

Зустрінемося на подвір’ї.

З повагою Володар.»

Дочитавши листа, Тереза поклала його на ліжко і відправилася обирати вбрання. В шафі знайшлася чудова бірюзова сукня. Вона виглядала легкою, як хмаринка – невагомою. Дівчина гарно підібрала волосся і перев’язала його бірюзовою, як і сукня, стрічкою. Тереза була повністю готова до зустрічі із Володарем, вона іще раз подивилася на своє відображення у дзеркалі, усміхнулася і вийшла у коридор. Зачинивши двері, вона раптом зупинилася. Замислилася. Як вони зустрінуться на подвір’ї, якщо відтоді як Терезу доправили до маєтку, вона жодного разу не вийшла за його межі. Та й вперше її сюди доправили на руках. Дівчина задумалася на звилину, а тоді вирішила просто довіритися Володареві. Тереза ще не встигла узятися за дверну ручку, коли двері відчинилися являючи перед нею Володара. Дивно: уже майже звичних крил за спиною у чоловіка не було. Та це не заважало йому парити у повітрі, не маючи під ногами… нічого. Чоловік подав Терезі руку промовляючи:

– Не бійся, ходи сюди. – і щиро посміхнувся.

Дівчина посміхнулася у відповідь і невпевнено пішла вперед. Було таке відчуття, неначе вони стоять на невидимій чи прозорій платформі. Це лякало і заворожувало одночасно. Тереза все ж таки вирішила поцікавитися:

– А куди поділися Ваші крила?

– Крила? – посміхнувся Володар, – Як би тобі пояснити… – він задумався.

– Знову якась магія? – здогадалася дівчина.

– Так, ти абсолютно права. – погодився Володар.

– Але раніше я не бачила Вас без крил… – задумалася Тереза.

– Раніше мені й так було зручно.

– А зараз? – з подивом запитала дівчина.

– Розумієш Терезо, я просто хотів зробити так, щоб цей день був для тебе позитивним. А оскільки ти ще не звикла до цього світу, то я подумав що тобі буде не комфортно, якщо я буду з крильми. А от зараз я схочий на звичайного чоловіка, земного. Чи не так?

Дівчина засміялася і кивнула головою погоджуючись.тільки зараз Тереза усвідомила наскільки вони віддалилися від маєтку. Стало трохи не по собі. Володар, неначе відчувши стах дівчини, притримав її за плечі і мовив спокійним голосом:

– Не варто боятися, ти в повній безпеці. Навіть якби ти впала прямісінько внікуди, тобто вниз, то я встиг би тебе зловити.

Дівчина нарешті відірвала погляд від власних ніг і поглянула в далечінь: пухкі хмари були скрізь, далеко-далеко виднівся Володарів маєток, а вниз від маєтку розташовувались золоті сходи з такою ж золотою брамою наприкінці.

– А що це за сходи? – з цікавістю запитала Тереза, неначе дитина, яка вперше у житті відвідувала музей.

– Дуже доречне запитання. – він трохи замислився – Тобі слід дещо запам’ятати. Ніколи не спускайся цими сходами. Точніше, не зходь з них на землю.

– Чому?

– Це може бути небезпечно. До того ж я не знаю як вони вплинуть на тебе, адже ти відрізняєшся від інших. Просто не наближайся до них. Затямила?

– Так. – слухняно відповіла дівчина.

Володар швидко перевів сувору тему, його голос пролунав значно м’якше ніж раніше:

– Поглянь сюди, ¬– і вказав на хмари яскраво забарвлені рожевим кольром – там встає сонце…

– Дуже гарно – прошепотіла Тереза, так тихо неначе боялася злякати гарні візерунчасті хмари, та Володар все одно її почув.

– Так, мені теж полобається. Дуже.

Раптом Тереза згадала про одне питання, яке її неабияк турбувало, і вирішила, що зараз саме час запитати:

– Можна дещо запитати?

– Звичайно. – по-доброму відповів чоловік.

– Мені інколи здається, що Ви вмієте читати думки… – це визвало в неї сміх, адже для неї дивно говорити таке, але вона продовжила – Це дійсно так?

Тереза навіть обернулася так, щоб бачити обличчя чоловіка. А він іще ширше посміхнувся і чесно відповів:

– Так Терезо, я дійсно читаю думки. Але не хвилюйся, я не буду постійно копирсатися у твоїх думках.

– Так усі вміють? – тривожно запитала дівчина.

– Ні, у різних янголів і демонів різна магія, різні здібності і дари.

– А в мене? В мене також є… – вона зніяковіла, завагалася але запитала – магія?

Він зазирнув в її очі, а Терезі здалося, що його очі зазирнули прямо в душу.

– Ми з тобою обов’язково дізнаємося. Я допоможу тобі. – він говорив настільки щиро, що на душі у дівчини потеплішало.

Раптом, повітряна платформа на якій мандрували Тереза та Володар, почала стрімко падати вниз. Дівчині стало лячно. Тому, вона й сама того не помітивши, міцно вчепилася нігтями в руку Володара. Земля приближалася, а платформа сповільнювала рух. Врешті-решт, ноги стали на тверду непрозору поверхню – на справжнісіньку, звичайну землю, оброщу мохом. Тереза вже декілька днів не бачила землі, тому ця дивна зустріч не могла її не потішити. Коли Тереза озирнулася – зрозуміла, що навколо немає нікого, жодної живої… чи не живої душі… загалом пусто навколо…

– А де всі? – здивовано запитала дівчина.

– Іще дуже рано. В цей час на вулицю майже ніхто не виходить.

– Чому ми не прилетіли сюди тоді, коли тут хтось буде? Було б цікаво познайомитись із кимось… – дівчина дивилася на нього допитливими очима.

– Я розумію, що тобі хочеться познайомитися іще з кимось, окрім мене, але поки що буде безпечніше так, у вузькому колі… Я не хочу щоб ти постраждала…

Тереза мовчки кивнула погоджуючись із сказаним. Володар узяв Терезу за руку:

– Ходімо, я покажу тобі дущо дуже гарне. Ходімо.

Вони підійшли до невеликого озера над яким похилилася неймовірно гарна верба. Здавалося, листя на ній було кришталеве, з блакитним відтінком, а озеро й зовсім було не природно прозоре. Все виглядало дуже гарно, але Терезі воно здавалося мертвим…

– Воно дивне. – заговорила дівчина.

– Чому? – підтримав розмову Володар.

– Це озеро, неначе мертве… Воно сумне і холодне… – дівчина нахмурила брівки.

Володар уважно подивився на Терезу, задумався, помовчав кілька довгих секунд, а тоді сказав:

– Ти права, Терезо. Ти доволі точно підібрала слова, щоб його охарактеризувати. – чоловік перевів подих і продовжив говорити – Його звуть Кришталевою сльозою. В ньому зібрані сльзи усього світу, а кришталеве тому, що тут зібрані щирі сльози. – він припинив говорити, очікуючи на реакцію дівчини.

А Тереза, нахмурившись іще більше ніж досі, мовила:

– Давайте підимо звідси, будь ласка. – дівчина опустила очі – Тут холодно і трохи моторошно…

Дівчині дійсно було не пособі від того, що вона дізналася, і по тілі бігали мурашки, коли з озера подував холодний вітер. Тому вона зраділа коли Володар сказав, що вже час повертатися додому.

Щойно дівчина переступила поріг маєтку – на душі полегшало.

– Вдома так спокійно і затишно… – раптом мовила дівчина, сама не розуміючи, навіщо це сказала.

Володар же відповів як завжди спокійно:

– Я радий, що ти почуває себе як вдома. Відпочинь, а ввечері зустрінемося і я ще дещо тобі покажу.

Кожен пішов у свою кімнату. У Терези був гарний настрій, не зважаючи на те, що сьогоднішня прогулянка була трохи виснажливою. Дівчина вирішила відпочити, розташувалася на ліжку і впала у роздуми. Вона раптом знову подумала про Володара, точніше, про його дивний характер: часом він буває дивним і роздратованим з невідомих причин, та в інший час добрий, чуйний і, навіть, веселий… Тереза прийшла висновку, що все це через те, що сталося із ним та його батьками – таке не легко пережити, особливо, коли розумієш, що тобі жити із цим цілу вічність.

Минали години, Тереза вирішила спуститися до бібліотеки і знайти там для себе якусь цікаву книгу. Увагу дівчини привернула полиця з міфами та легендами. Там знайшлася книга під назвою «Легенди Неба». Тереза зручно вмостилася на одному із кресел і розгорнула книгу: багато чого дівчині було не зрозуміло але знайшлися уривки, які можна було порівняти з реальністю. У книзі розповідалося про дар, який має кожен янгол і кожен демон і про дитя двох світів, якому на долю випало чимало випробувань. В одній з легенд говорилося: «У світі, що вищий від світу людського і зветься Небом іще ніколи не було істоти безкрилої, істоти без дару та вміння. Ще ніколи не ступала землю небесну нога людська. І сказав одного дня сивий Драгомир, що один із днів зі світу людського душу силоміць приведуть у світ небесний, а на день десятий опісля цього подія грандіозна відбудеться та з жалобою страшною змішається… З того дня дитя світу людського безцінним Небесним даром стане навіки.» З кожним словом, що Тереза вичитувала із легенди, повітря в легенях неначе загускало, серце пропускало удари, очі припиняли бачити, руки слабшали і ноги теж не відчувалися. Жах і подив охопили дівчину, коли вона зрозуміла, що мова йде про неї саму… Тереза незчулася як знепритомніла, темрява вкрила її від голови до ніг…