Коли дівчина нарешті прокинулася і вийшла поснідати, помітила дивну річ: Володара вдома не було, проте була записка на столі. Тереза без вагань взяла папірець, у дівчини не було жодних сумнівів стосовно того, для кого його залишили. Володар писав: «Доброго ранку, Терезо. Сподіваюся, ти виспалася. Вибач, що мене зараз немає, але я думаю тобі сподобається сюрприз, який я тобі приготував.» Дівчина посміхнулася. Їй було дуже цікаво дізнатися, що для неї приготував Володар. Чоловік не змусив Терезу довго чекати ні на себе, ні на сюрприз.
Дівчина була в бібліотеці із щоденником, коли десь в будинку пролунало:
– Терезо, я повернувся. – коротка пауза – не один…
Дівчина вийшла в коридор, почула що на кухні хтось є і рушила туди. З чоловіком прибула ще й якась жінка.
– Терезо, знайомся – це Анна-Марія
– Доброго дня – ввічливо привіталась дівчина
– Привіт – відповіла жінка.
Щось дивне було в цій жінці, як зовні, так і в середині. По-перше, в неї не було крил, як і в Терези, це, чомусь, викликало довіру, очі її – блакитні, значить вона янгол, обличчя в неї надзвичайно добре. Взагалі добро відчувалося на відстанні, навіть, не зважаючи на те, що дівчина вперше бачить цю людину. На вигляд їй було років тридцять п’ять…
Запала мовчанка, тишу порушив чоловік:
– Терезо, я хочу щоб ти розуміла – Анні-Марії ти можеш довіряти як мені…
– Добре – погодилась дівчина без зайвих слів
– Вже навіть так? – з осудом подивилась на Володара жінка, неначе мала над ним владу
– Нічого такого не станеться – запевнив він Анну-Марію
Терезі стало не по собі, вона вирішила знайти причину, щоб відійти, хоча б ненадовго:
– Вибачте, я відійду ненадовго – взяла блокнот, роблячи вигляд, що його терміного потрібно віднести і пішла в свою кімнату
За кілька секунд вона отямилась і пішла назад. Бідійшовши ближче до кухні почула дещо цікаве і незрозуміле в одночас:
– Ти не можеш – неначе попередження пролунав жіночий голос
– Можу. – впевнено відповів Володар – просто я можу контролювати все. Вона нічого не знатиме.
«Пізно – подумала Тереза – Я вже щось знаю»
– Ти зробиш боляче і їй, і собі…
– Ні! – починав сердитись чоловік – Все буде добре, в мене все під контролем
– Ну, як знаєш – погодилася Анна-Марія
Цієї миті Тереза увійшла у кімнату.
– Я залишив тобі листа – звернувся Володар до дівчини – Отож, сюрприз. Я розумію що в тебе багато питань, і я не зможу пояснити тобі все. До того ж тобі багото чому потрібно навчитися. В цьому мені буде потрібна допомога. Анна-Марія із тих, хто знає моє ім’я. – цієї миті Тереза зрозуміла, наскільки Анна-Марія важлива для Володара. – Сподіваюсь ви подружитесь.
– Не сумніваюся – погодилась Анна-Марія
Тереза лише посміхнулася у відповідь.
Невдовзі Володар залишив Терезу з Анною-Марією наодинці, посилаючись на важливі справи. Спочатку вони мовчали: Тереза не знала про що говорити, Анна-Марія – не знала з чого почати. Врешті-решт, Анна-Марія почала розмову:
– Ти знаєш, люба Терезо, що тут у кожного є особливі здібності, такий собі дар.
– Магія? – не зрозуміла дівчина.
– Саме так. – з легкою усмішкою підтвердила жінка.
Тереза навіть не подумала про свої особливості, її цікавило інше:
– А яка у Вас магія?
– У мене? – Анна-Марія засміялась. – Ти дуже цікава. Я відповім тобі. – жінка трохи задумалась, потім продовжила – Я можу бачити майбутнє і минуле людини.
– Як? – здивовано видихнула Тереза.
– Я бачу все це в очах.
Дівчина не встигла й рота відкрити, як Анна-Марія назвала її думки:
– І ти, напевно, хочеш щоб я подивилася тобі в очі. – це було не питання, а ствердження.
Тереза мовчки хитнула головою, погоджуючись.
– Що ж, тоді просто дивися мені у вічі.
Вони дивилися одне одному в очі хвилин з п’ятнадцять, весь час Анна-Марія з цікавістю дивилася у очі дівчини, а обличчя її так і заишалося радісним і привітним, часом, на її гарному обличчі з’являлися сумні нотки. Раптом, вираз обличчя Анни-Марії змінився, очі переповнилися страхом, нерозумінням, відчаєм, розчаруванням… Вона швидко відвернулася від Терези, а потім і зовсім вийшла з бібліотеки. Дівчина ж залишалася стояти, нічого не розуміючи.
Ще деякий час Тереза стояла, намагаючись бодай щось зрозуміти. На думку нічого не спадало, припущень не було жодних. Тоді, дівчина пішла і сіла у крісло, вона все думала про те, що сталося і нічого не розуміла але на душі, чомусь було зовсім погано. На неї тиснуло відчуття зради… Терезі, раптом, стало зовсім сумно. Їй хотілося щоб Володар зараз опинився тут, він завжди був таким спокійним. Напевно, його спокій міг би заспокоїти і її саму. В уяві постав образ Володара і був настільки живим, неначе він дійсно стоїть тут, перед Терезою. За мить, десь, в іншій частині маєтку, почулися важкі, явно чоловічі, кроки. Тереза швидко вийшла з бібліотеки і попрямувала на зустріч крокам.
Тереза чимдуж бігла у низ сходами, ноги заплутувались у догій сукні. Врешті-решт, ноги таки заплуталась, і вона впала б, якби не швидка реакція Володара, що йшов їй на зустріч. Дівчина трохи віддихалась, а вже тоді обережно висвободилась із рук чоловіка і, зібравшись з думками, почала говорити:
– Володарю, розумієте, тут дещо сталося, – голос був знервованим – я й сама нічого не зрозуміла але… Я не знаю що сталося… – дихання збивалося, голос тремтів, чомусь, було дуже страшно.
Досі непорушний Володар, нарешті підійшов до дівчини і заспокоюючи взяв за плечі. Та цей жест не заспокоїв знервовану Терезу, а лише примусив боятися більше. Так, вона боялася Володара. Причиною тому була його кремезність, серйозність і, звичайно, вбивчий спокій.
– Терезо, тобі варто заспокоїтися і розповісти що тут сталося.
– Так, звісно. – погодилася дівчина.
Вона важко видихнула, а він – промовив:
– Ми ж не будемо говорити тут, у коридорі? Ходімо до бібліотеки – там спокійніше і затишніше.
Вони дійсно пішли до бібліотеки. Весь цей час Тереза намагалася змусити себе перестати панікувати. Та, чомусь, нічого не виходило. Нарешті вони прийшли. Володар жестом запросив Терезу сісти і сів сам. Обоє мовчали: Володар – чекав, Тереза – збирала залишки своєї сміливості.
І от, тільки но дівчина зібралася відкрити рота, як заговорив Володар:
– А де поділася Анна-Марія? – голос його лунав тривожно.
– В цьому й справа. Ми були тут, в бібліотеці, Анна-Марія розповіла мені про те, що у кожного в цьому світі є магіє чи дар… А тоді розповіла що вміє бачити минуле по очах. – чим більше розповідала Тереза, тим більше напружувався Володар. А тим часом дівчина розповідала далі – Вона довго дивилася мені в очі. Спочатку все було добре, а потім вона неначе побачила щось жахливе або злякалась… – дівчина замовкла вдивляючись в стурбоване обличчя Володара.
А він запитав:
– Що було далі? – запитав чоловік, не відриваючись від своїх думок.
– Вона просто пішла геть… – сумно сказала Тереза.
Запала довга мовчанка. Дівчина довго вдивлялася в килим на підлозі. Та згодом, вона все ж таки наважилася поглянути на Володара: виявляється, раніше він зовсім не лякав Терезу, а от зараз – дуже. Адже чоловік був не на жарт розлючений. Про це говорили вени, що чорними товстими лініями проступили на скронях. Терезі стало не по собі, навіть, можна сказати страшно. Таким вона його ще не бачила. І краще то був його вбивчий спокій, аніж ці жахливі вени на обличчі, яке наразі зовсім не здавалося привабливим. Наступної миті Володар ривком піднявся із крісла і вийшов із бібліотеки. Тереза зачекала хвилину чи, може дві і теж поспішила підти до своєї кімнати. Та не встигла дівчина зачинити за собою двері, як за вікном пролунав жахливий звук. Він був настільки пронизливим, що аж вухам стало боляче. Минуло декілька секунд і Тереза, ледь отямившись, попрямувала до вікна. Те, що вона там побачила, не просто вразило, побачине неабияк злякало бідолашну, не звикшу до цього світу, дівчинку. За вікном палала хмара… Так, це було величезне вогнище, в центрі якого була хмара. Вона випаровувалась і іскрилась. Здається, комусь було байдуже до палаючої хмари, адже за мить у сусідню хмаринку полетіла блискавка і хмаринка запалала. Дівчина не бачила хто це робить, та сумнівів не лишалось – це Володар. «Що його так розгнівало?» – задумалася Тереза. Та скільки не думала, скільки не ламала голову, – нічого не виходило. Дівчина так і не змогла зрозуміти, що настільки сильно розгнівало Володара.