Ранок був чудовим. Сонце світило у вікно, допомагаючи Терезі прокинутися. Вперше за останні два дні вона посміхнулася, щиро. Дівчина взяла щоденник. Записала: «Лежу в ліжку. Сонячне проміння заглядає у вікно. На мить, навіть, здається що все добре. Шкода, що це лише ілюзія…»

Не поспішаючи піднялася. Сіла на ліжку. Дивна річ: ще вчора в неї не було чим розчесати волосся, а сьогодні на столику лежав новий гребінець. Тереза була приємно здивована. Відкрила шафу. Там знайшлася гарна сукня темно зеленого кольору і зелені туфлі. Дівчина привела себе до ладу. Заправила ліжко. Тереза подивилася на себе в дзеркало. Таке рідко бувало, але сьогодні їй подобався її вигляд. Дівчина посміхнулася. Підійшла до вікна. Пейзаж неймовірний: видно було лише хмари, але ж які хмари, вони були різних відтінків, залежно від того під яким кутом на них падало сонце. Близько п’яти хвилин дівчина любувалася видов із вікна.

В двері постукали.

– Увійдіть – несміливо дозволила дівчина.

– Вже не спиш? – заходячи до кімнати запитав Володар

– Ні… – посміхаючись відказала Тереза – проходьте – все ще не сміливо говорила дівчина

– Дякую – Володар теж посміхнувася

Він увійшов і зачинив за собою двері.

– Можна запитати?

– Звісно.

– Як Ви вчора дізналися, що я шукаю блокнот?

– Це важко буде зрозуміти, принаймні поки що.

Тереза нахмурилася. Вона раптом зрозуміла, що нічого не знає про цей світ.

– Терезо… Вибач, якщо я тебе засмутив… Я цього зовсім не хотів – Володар почувася винним

– Ні, Ви тут нідочого… Загалом… Просто… – вона замовчала

– Трезо, подивися на мене – вона несміливо підняла погляд – Якщо тебе щось турбує, знай, ти можеш мені довіряти…

– Добре – Тереза насправді хотіла щоб Володар був тим, кому можна довіряти, адже більше вона тут нікого не знає – Справа в тому, що я зовсім нічого не знаю про цей світ

– Так, я розумію. Давай зробимо так: зараз ми підемо на кухню і за чашкою чаю я тобі все розповім. Добре?

– Так – Тереза зраділа

Володар відкрив двері, посміхнувся:

– Після Вас

– Дякую

На кухні Володар заварив смачний чай і сів навпроти Терези:

– Отож, ти запитувала про блокнот. Так от, у більшості янголів та демонів є здібності до магії, і в мене теж. Я скористався однією із них і дізнався чого ти хочеш. Є ще одна детал – очі. Це важливо. У янголів вони блакитні, в демонів – карі. Так і не інакше. Якщо бачиш дивні очі, треба задуматись, хто це і за кого він себе видає… – Тереза була в шоці – Далі… Янголів та демонів найвищого стану не називають їх іменем. Просто їх імена знають лише найбільш наближені до них люди, зазвичай це сім’я. – чомусь, говорити йому було важко. Він не показував цього, але Тереза помітила, а він тим часом продовжив розповідь – раніше це був один янгол і один демон, а зараз це одна особа – я. – кров припинила текти по Терезиних венах, вона раптом усвідомила, наскільки серйозна людина Володар. – якщо коротко то це все. Якщо тобе цікавить щось конкретне запитуй. Загалом, ще дуже-дуже багато деталей, їх не порахувати. Згодом ти знатимеш кожну дрібницю.

– А чому посаду двох людей зайняли Ви? – Тереза навіть не підозрювала, наскільки болючим було це питання

– Поки що, тобі не треба цього знати. Вибач.

– Ні, це Ви пробачтне.

Володар замовчав. Тереза теж засмучено опустила голову. Було не зрозуміло чи то вона образилась, чи то сама почувалася винною.

Після короткої паузи запитала:

– Можна я піду в бібліотеку?

– Звісно – відказав Володар, не піднімаючи голови

По дорозі в бібліотеку дівчина зайшла до кімнати та взяла щоденник. Зайшовши в приміщення бібліотеки, дівчина сіла в перше із крісел, що стояло спинкою до дверей. Вона роззулася і вмостилася на ньому з ногами. Почала записувати. Останнє, що Тереза написала: «Мені дуже хочеться довіряти Володареві, але, здається, у нього забагато таємниць, щоб зблизитись бодай з кимось…» Раптом Терезі здалося що за її спиною хтось стоїть. Вона різко обернулася, від чого блокнот впав з колін. Позаду нікого не було. Дівчина повернулася назад і здригнулася від несподіванки… А Володар, подаючи її впавший блокнот, мовив:

– Вибач, не хотів тебе налякати. Я подумав, мабуть, я все ж розповім тобі.

Тереза продовжувала сидіти мовчки і непорушно, а чоловік продовжив:

– Ті янгол і демон були моїми батьками – Володар зробив паузу, дівчина змінилася лицем, їй стало незручно – Колись, давно, вони порушили правила, головне правило про яке я тобі вже розповідав. Їхнє дитя не стало ані янголом, ані демоном. Та ти й сама бачищ. Та це не найгірше. Найгірше те, що вони поплатилися за це, як і я: вони померли через декілька хвилин після мого народження.

Треза наважилася на запитання:

– А яке у Вас покарання?

– У мене… Я прожив уже двісті п’ятдесят років. Немає способу вбити мене, окрім цього, я щоночі бачу один і той самий сон, дуже жахливий сон: я бачу як мене забирають з рук батьків, а потім вони замертво падають на підлогу – йому було погано. На мить він дав волю емоціям – Будь хто може померти, розумієш? Навіть безсмертний, а я не можу! Дивися – він дістав з кишені маленький розкладний ніж і різонув по руці, прямо по венах, Тереза вжахнулася та кров не встигла навіть показатись, як рана почала затягуватись.

Дівчина зляканими очима дивилася на Володара. За мить вона зірвалась з місця і босоніж кинулася до чоловіка, що стояв опустивши голову, намагаючись прийти до тями. Тереза узяла його за руку.

– Вибачте – ледь чутно проговорила вона злякано.

Він поклав руку на її плече, даючи зрозуміти, що все гаразд. Дівчина видихнула і повільно відпустила руку. А потім просто пішла до своєї кімнати, даючи можливість побути на самоті. Коли Тереза йшла до кімнати, було дивне відчуття, неначе важка рука Володара й досі лежить на її плечі. Та дівчина зробила глибокий вдих-видих і зайшла у кімнату.

Ніч була безсонною. Знову. Багато над чим треба було розібратися. Думки плуталися. Та найбільше вона хвилювалася за Володара. Сонце вже показало перші промені, коли Тереза нарешті заснула…