Минали дні. Перебування на Небі вже не так сильно обтяжувало Терезу. Вона, здається, вже звикла і змирилася з думкою про те, що тут її новий дім. Минуло кілька тижнів перш ніж Тереза опанувала свою магію. Як виявилося, вона володіла магією стихій: вода, вогонь, земля та повітря. Вони із Дем’яном провели сонтні тренувань. І все це не минуло дарма – дівчина врешті-решт навчилася контролювати свої сили. Вона раділа від думки, що зможе стати такою як і решта мешканців Неба, та був іще один момент – відсутність крил, і що з цим робити ні вона, ні Володар не знали.

Завершилося одне із успішних тренувань.

– Ти молодець! – похвалив дівчину Дем’ян.

– Дякую. – їй завжди було радісно, якщо тренування було успішним.

– Ти повністю опанувала свою магію, тепер можна зняти оберіг – він тобі більше не потрібен.

Володар зняв з дівчини оберіг і заховав у кишеню. А Тереза раптом знову подумала про відсутність крил.

– Це все не допоможе мені стати такою як інші, правда?

– Про що ти? – запитав Дем’ян.

¬– Ви розумієте… – сумно мовила Тереза і опустила очі.

Тоді Володар підійшов ближче, узяв її за плечі і зазирнув у вічі:

– Ми щось придумаємо. Відвідаємо Драгомира або ще щось… Ми обов’язково щось вигадаємо! – Володар насправді зовсім не знав що робити але хотів заспокоїти дівчину.

Дем’ян не знав що іще сказати Терезі аби вона заспокоїлася, тому деякий час вони просто мовчали, а тоді Володар запитав:

– Ти віриш мені?

Дівчина підняла сумні очі і відповіда, трохи невпевнено але відповіла:

– Так…

– Тоді піди переодягнись і вирушимо.

– Куди? – здивовано запитала дівчина.

– До Драгомира, куди ж іще…

Терезі стало значно веселіше, адже вона сподівалася, що візит до сивочолого старця дасть відповіді на питання і допоможе розв’язати її проблему. Вона швидко переодягнулася і вони разом із Дем’яном вирушили.

Пройшло зовсім небагато часу і з-за хмар показався уже відомий будиночок.

Вони майже прибули на місце коли дівчина наважилася запитати:

– Володарю, я б хотіла попоросити Вас…

– Будь ласка, – мовив Дем’ян – гововори.

– Я хочу бути присутньою, коли ви з Драгомиром будете говорити про мене.

Чоловік задумався. Тереза чекала відповіді. Врешті-решт, Володар погодився, що це було б справедливо.

Коли Дем’ян та Тереза наблизилися до будиночку їм на зустріч вже вийшов сивий дідусь.

– Доброго дня, дітки! – радо вигукнув дідуган. – сподіваюсь ви угості – з надією мовиви Драгомир.

– Якби ж то! – сумно вигукнув Володар.

– Ну, проходьте. – запросив дідусь.

Тереза, чомусь, почала нервувати. Мабуть, її бентежила невідомість і очікування… Дем’ян же, неначе відчувши страх дівчини, узяв її заруку і поглянув у очі. Це трохи заспокоїло дівчину. У її голові промайнула думка: «можливо, це теж якась магія..».

Привітний дідіусь запропонував трав’яного чаю і печева, а потім вже вони сіли за стіл аби поговорити. Драгомир подивися на Терезу, а потім перевів погляд на Володара. На цей погляд чоловік відповів коротко:

– Буде справедливо, якщо вона буде присутня. До того ж, вона знає моє ім’я. – на останньому слові він зробив наголос.

– Добре. – погодився дідусь. – В чому я можу допомогти вам?

– Ми сподівалися, – Володар подивився на Терезу і продовжив – що Ви допоможете нам… тобто Терезі із крилами…

Дідуган уважно подивився на дівчину. Він пртягнув свою старечу руку до руки дівчини і доторкнувся до кінчиків її пальців. Закрив очі. Щось мовив, ледь ворушучи губами. Невдовзі Драгомир відкрв очі і відповів:

– Я не знаю відповіді.

Володар у відповідь нагородив старигана здивованим поглядом. Старий не звернув на це уваги і продовжив:

– Зате я знаю хто допоможе тобі… – він витримав невелику паузу, а тоді продовжив – Вам допоможе ворог.

– Ворог? – здивувалася Тереза.

– Ворог. – впевнено підтвердив Драгомир.

– Ворог… – розчаровано і невдоволено повторив Володар.

Якусь хвилину всі мовчали. Тереза не озуміла про що йдеться, однак слово «ворог» не віщувало нічого позитивного.

– Дякую, Драгомире. – невдоволено подякував Володар. – Нам вже час. Ходімо, Терезо.

Було видно, що Дем’ян чекав чогось іншого від цієї зустрічі. Дівчині нічого не залишалося тому вона встала з-за столу, подякувала старому за чай і пішла за Володарем.

В слід дідусь вигукнув:

– Тобі варто навчитися боротися зі своєю гордість, якщо вона тобі дорога!

Дем’ян вдав що нічого не почув, та Тереза була впевнена в іншом – він просто не хотів цього чути.