– Що тут сталося? – насторожено запитав чоловік.
– Я не впевнена, що можу відповісти на це питання, бо й сама нічогісінько не розумію…
– Давай ми підемо до бібліотеки і ти мені все детально розповіси.
Володар підійшов до Терези і хотів узяти її за руку аби трохи заспокоїти дівчину, та вона раптом відсмикнула руку і сховала її за спиною.
– Вибачте, – ледь чутно мовила налякана Тереза і пояснила – просто щойно у моїх руках згорів папір і не хочу знову… нашкодити Вам… – вона опустила погляд на підлогу, не знаючи що ще сказати.
– Заспокойся, ми все вирішимо… – він підійшов і узяв її за плечі, а тоді знову заговорив – все буде добре. Чуєш?
Тереза підняла голову і подивилася прямо в очі Володареві. У його очах було щось таке, що примушувало вірити йому. І зовсім не важливо янгол він чи демон, чи, може, звичайна людина…
Дем’ян і Тереза вже декілька хвилин сиділи в бібліотеці мовчки. Чоловік поринув у роздуми. Його думки здебільшого літали довкола Терезиної магії і її контролю, адже не вміння її контролювати ставало небезпечним як для оточуючих так і для самої Терези. Нарешті Володар зробив деякі висновки:
– Думаю, твоя магія спирається на твої почуття і емоції. Але треба придумати як це перевірити.
Тереза абсолютно нічого не розуміла, тому просто уважно слухала Дем’яна і намагалася запам’ятовуват, а чоловік знову замислився – цього разу ненадовго.
– Зараз ми дещо спробуємо. – сказав Володар встаючи з-за столу.
Повернувся він з чистим аркушем паперу.
– Ось, візьми його і подумай про своє життя на землі. Сконцентруйся на емоціях які ти переживала живучи там.
Дівчина мовчки узяла до рук аркуш і згадала ті, недавні часи, коли вона жила в інтернаті: спілкування, відношення до неї дітей і робітників закладу. Тереза настільки замислилася, що не помітила як аркуш у її руках почав намокати, а згодом взагалі впав на підлогу. Нарешті дівчина відволіклася від думок і помітила те, що сталося і Володар теж помітив.
– Добре, продовжимо наш експеримент. Якщо, ти звісно не проти.
– Звичайно, – погодилася дівчина, відлітаючи думками подалі від неприємних спогадів.
– Тоді давай вийдемо на подвір’я, щоб ти ненароком не зпалила мою бібліотеку.
Чоловік посміхнувся, а Терезі стало соромно від згадки про недавні події.
На вулиці яскраво світило сонце, зігріваючи своїм промінням усе довкола. Дівчина мимоволі усміхнулася. На якусь мить Дем’ян замилувався дивовижною посмішкою Терези, її очі по-дитячому радісно розглядали цікаві пухнасті хмаринки, наскрізь пронизані сонячними промінцями. Цієї миті Володар і сам посміхнувся, якимось своїм
– Ось, бери іще один аркуш, але цього разу подумай про якусь найяскравішу мить, яку ти пережила тут, на Небі.
Дівчина взяла до рук черговий аркуш і згадала їхню з Володарем прогулянку і чаювання…
– Цікаво! – вигукнув Дем’ян голосом науковця, який щойно винайшов щось нове.
Це привернуло увагу Терези і вона неабияк здивувалася, побачивши в руках аркуш паперу пронизаний яскравими квітами і зеленими пагонами, але пагони, чомусь, були колючими. Та на це вона й уваги не звернула. Володар поспішив подати наступний аркуш:
– Тепер, згадай, будь ласка, те, що сталося на сходах.
Дівчина нехотя узяла до рук аркуш і нахмурилася. Вже наступної секунди білий аркуш почав червоніти – плями крові одна за одною проступали на білому клаптику. Тереза із жахом відкинула папір. Вона неабияк злякалася. Та Дем’ян поспішив заспокоїти дівчину:
– Не бійся, це всього лише емоції…
Вони постояли на подвір’ї ще кілька хвилин, дівчина за цей час вже встигла заспокоїтися, трохи прийти до тями.
Дем’ян вирішив, що для одного дня випробувань більше ніж достатньо, тому запропонував Терезі відвідати того самого Драгомира про якого запитувала дівчина. Дівчина з радістю погодилася – вона була готова на все, аби приборкати цю дивну магію, яка так її лякала.
Драгомиром виявився старий янгол. Він радо зустрів гостей у своєму будинку, що розташовувася на маленькому пагорбі серед хмар. Крила цього дідугано виглядали так, неначе їх добряче поскубли, а от очі ого були добрими і випромінювали доброту. Тереза одразу зрозуміла, що цей дідусь їй допоможе.
– Доброго дня, янголе Драгомире. – шанобливо привітався Володар.
– Доброго дня. – в свою чергу привіталася Тереза.
– Що привело Вас до мене, пане Володарю? І хто ця до жаху налякана дівчина у Вас за спиною?
– Це Тереза. І ми прийшли за Вашою допомогою.
Терезі люб’язно налили чаю і пригостили печивом, а тоді чоловіки залишили її саму. Вона бачила як Драгомир і Дем’ян заходили до бібліотеки, а коли двері за ними зачинилися з’явився якийсь дивний туман, що закривав повністю всі двері.
Тереза пила чай в той час як її думки кружляли довкола тих самих дверей. Їй неабияк кортіло дізнатися про що говорять чоловіки у бібліотеці. Раз повз раз дівчина подумки линула до Дем’яна уявляючи що він розповідає старому янголу. Неочікувано різко відчинилися двері, вийшов Дем’ян, а за ним і Драгомир. Перший запитав:
– Мені здалося, чи ти дійсно мене гукала?
– Я? – здивовано запитала Тереза. – Ні, я не кликала, Вам здалося… – запевнила дівчина і продовжила пити чай.
– Вона зробила це подумки, можливо, навіть сама того не розуміючи. – почувся позаду голос старого Драгомира.
Сонце сховалося і вже не долинало жодного його промінця, коли Тереза і Дем’ян повернулися до маєтку.
Тереза не знала що думати, що робити… Та за весь час назбиралося так багато емоцій, що вона просто не змогла змовчати і стримати себе в руках.
– Дем’яне, – гукнула вона і він обернувся – що мені робити? Мені страшно! – нарешті зізналася сильна на перший погляд дівчина – Я зовсім заплуталася, не знаю що мені робити, як приборкати власну магію?! Навіть спати лягати страшно. Я не знаю чим може закінчитися сьогоднішній день і чим почнеться завтрашній. Страшно від того, що я можу спалити тут все чи ще чогось наробити і не знаю як це зупинити…
З її очей мало не котилися сльози, а руки тремтіли. І вона боялася, що зараз знову може щось підти не так, і якими будуть наслідки важко навіть уявити… А Дем’ян раптом усвідомив, Тереза потребує допомоги і захисту, що вона зовсім не така безстрашна як здалося з початку.
Дистанція між ними двома скоротилася надзвичайно швидко. Володар міцно стиснув Терезу у своїх обіймах, ще й досі усвідомлюючи все те, що вона щойно сказала. Він зрозумів наскільки важлива його підтримка для цієї дівчина, адже вона лишилася сама на землі, а тут вона й зовсім почуває себе чужо. Відтепер він завжди буде поруч. І щоб не сталося він підтримає і допоможе – Тереза більше ніколи не залишиться сама. Володар одягнув на Терезу непримітний ланцюжок з невеликою підвіскою у формі колбочки і пояснив, що ця штуковина стримуватиме її магію допоки Тереза не навчиться її контролювати. Дівчині стало значно спокійніше, чи то від обіймів, чи то від оберегу який одягнув на неї Дем’ян… Та це вже не так важливо…