Те з чого ми створені
Ми те, що ми їмо,
Ми ті, з ким ми спілкуємось,
Бо в сутності, людина - пустота,
Заповнювана всім і всіх присутностями.
З'являється на світ як чистий лист,
Людину заповняють маркерами,
Малює кожен хто до того має хист,
І хто не знає ніц про наслідки.
Зшивають з лоскутів старого досвіду,
Стежками колись завченими,
На побажання лиш зітхають,
"А ми інакше навчені".
Минає час і ця хитка будова,
Із тисячею невиліковних стін,
Шукати починає архітектора нового,
Щоб той з нерівностями щось зробив.
Оточує себе художниками правильними,
На власний розсуд канони обира,
Однак, не завжди кисті "майстра",
Насправді знають в чом біда.
Буває так, що із шарами фарби,
Стає лиш гірше дивному холсту,
Бо скільки не малюй ти з тріщин карти,
Ті проступатимуть псуючи красоту.
Чужа ріка не наше дно,
Але ми в ній карбуємось
Бо в сутності ми всі - одно,
І в одночас забудемось.
2022-10-20 22:51:08
1
0