Тріск кісток від удару перервав крик першого мисливця ще до того, як він дотягнувся до кнопки своєї рації. Він не встиг зреагувати, коли його схопили та розтрощили голову об світлі стіни вітальні. Тепер його кров повільно стікала донизу, утворюючи схожий на артеріальну систему візерунок.

Інший мисливець тремтів біля протилежної стіни не гірше сім’ї перевертнів Панцироносців в іншому кутку. Вони не бачили нас до цього моменту, але атака Саймона не залишила потреби в моєму Впливі.

Неочікуваний поворот подій: вони прийшли за цивільними, які не вчинять значного спротиву, а зустрілися зі своєю смертю. Лише кілька натисків на важелі всередині організації роблять колись недоступну інформацію про полювання на цивільних перевертнів відомою. Ще й кому – ворогам, проти яких ці плани й будуються.

– Не підходь!

Мисливець був на грані істерики, коли нарешті додумався підняти руку з пістолетом. Коли ж наступної секунди в його передпліччя увійшло лезо мого ножа, зброя з гучним стуком впала до ніг. Я нахмурилася, адже додала недостатньо сили в кидок, щоб увігнати метал глибше в стіну.

– Знаєш, яка тут штука, – почала я, підійшовши, зірвала з грудей мисливську рацію та розбила об стіну біля його голови, – я б дуже хотіла змусити тебе зараз ревіти від внутрішнього болю та бажати відірвати самому собі голову…

– Люба, – почувся позаду змінений маскою голос Саймона, на що я лише трохи схилила голову на бік, не зводячи очей з мисливця.

– Але не можу, – продовжила, поки його обличчя блідло все сильніше. – Знаєш, що це означає?

– Ні? – він ковтнув.

Я майже бачила, аніж відчувала, якою хижою стала моя посмішка.

Хапай та бий. Хапай зброю, тіло, будь-який предмет – неважливо – та бий на смерть. Зроби з ворога криваве місиво. Зроби з його тілом те, що бажаєш зробити з душею. Комбінуй з Впливом, але не залишай магічних слідів вбивства, лише фізичні.

Ці слова відкарбувалися в моєму розумі наче їдке тату на шкірі без можливості виведення. Саймон навчив мене, як вбивати.

Мені заборонено використовувати лише Вплив, як я зробила десять років тому з минулим лідером мисливців. Лисиць вже немає, мій статус давно в списку мертвих, і лише троє людей знають про моє існування. А варто інформації піти далі, їх не врятує навіть моя заборона.

Але поки що вони не моя ціль.

– Повернуся за тобою пізніше, – підказала напускним ніжним тоном та поплескала мисливця по масці в районі щоки, а після вдарила достатньо сильно, щоб він втратив свідомість.

Буває доволі складно розуміти ту потрібну грань у силі, якщо не тренувати силу удару на людях. Так і вбити легко.

– Могла б розібратися з ним просто зараз, – сказав мені Саймон напівпошепки, – я б почекав.

– Так хочеш на це подивитися?

У відповідь був ледь помітний порух головою у зрозуміло позитивній відповіді. Ну й садист.

– А от вони – навряд.

Ми подивилися на сім’ю, яка все ще сиділа в кутку. Це була мати-одиначка з дочкою та сином, яким не даси більше ніж дванадцяти років, а то й десяти. І хоч вони цивільні, весь цей час жінка тримала слабкий, втім хоч якийсь бар’єр. На жаль, кулю навряд чи б стримав.

Варто було мені зробити крок ближче, діти відступили далі, а мати, навпаки, закрила їх собою сильніше.

– Хто ви, в ім’я Предків, такі?

– Можна вважати нас янголами-охоронцями, – підказав Саймон, на що я мимоволі посміхнулася.

– Та хоч самими Предками! – гаркнув хлопчик позаду. – Облиште нас.

– Ми можемо, – я підійшла ближче, також показуючи долонею на мисливців позаду, – але ви вже на прицілі. Сьогодні двоє, завтра більше. Ми вам не вороги.

– Звідки нам знати? – не припиняв хлопчик.

– Раяне, – жінка шикнула на нього, а після знову не без остраху подивилася на нас. – Чому ви прийшли? Яке вам до нас діло? Перевертнів ніколи не захищали.

Я мовчала, Саймон також. Подібне питання раз у раз змушувало зануритися в пошук відповіді, яку ми знайшли вже давно.

Троє напружилися, коли я підняла руку, але зробила лише помах, тим самим підготувавши їх до образів, що мали з’явитися в їхніх головах. День, коли я так само стояла серед трупів, а потім тікала з відчуттям вогню у грудях від болю та відчаю. Діти бачили лише втечу, жінка ж – більше.

– Ми знаємо, що таке тікати та ховатися, коли втрачаєш спокійне та звичне життя. І також знаємо, як хочеться знову знайти безпечне місце для себе та тих, кого любимо.

Рука жінки ледь помітно затремтіла, наче противилася бажанню опустити купол. Вона хотіла нам вірити, але вагалася, і я її чудово розуміла. Майже всі, кого ми знаходили, боялися обрати невідомий шлях та натрапити на щось ще гірше, аніж мисливці. Минула довга хвилина перед тим, як купол почав зникати. Вона підпустила нас ближче, і хоч діти все ще з недовірою дивилися то на мене, то на матір, все ж рушили за нами через задні двері.

Я йшла позаду, замикаючи ряд та пильнуючи ймовірні загрози або випадкових перехожих. Втім, сонце вже давно зайшло за горизонт, і всі люди сиділи по своїх домівках. Ніхто навіть не підозрював, що лише кілька хвилин тому в сусідньому будинку відбулося вбивство.

– Далі ми самі, – в якийсь момент Саймон озирнувся на мене. Навіть в тіні капюшона відчувався його теплий погляд. – Не захоплюйся, м?

– Лише впевнюся, що він більше нічого нікому не скаже.

Саймон гмикнув, бо знав, що моє «впевнюся» має під собою ще багато чого, а потім підійшов ближче. Я очікувала ще якісь слова, можливо, «будь обережна» чи «повертайся швидше». Але натомість він взяв мою долоню в рукавичці та підніс пальці до маски, ніби цілуючи. По очах бачила, як він посміхнувся.

До того, як моєму обличчю стало більш гаряче, я злегка відштовхнула його долонею в маску, на що почула сміх. Важко тримати себе в руках, коли він робить щось таке настільки несподівано.

Вже розвернувшись та повертаючись у будинок, я почула слова дівчинки до Саймона.

– Вона Ваша подруга?

– Бери вище. Дружина.

Ну тепер мені точно гаряче, особливо в зоні над грудьми, де висів металевий ланцюжок з обручкою. З самого освідчення ми не надягали свої обручки на пальці, натомість я носила його обручку на ланцюжку на шиї, а він – мою. Так був менший шанс пошкодити їх, особливо враховуючи, як ми любимо махати кулаками.

Шлях назад здався куди швидшим через вихор думок та відсутність необхідності захищати когось, окрім себе. Так само увійшла через задні двері, паралельно прислухаючись до звуків всередині. Нічого, отже той мисливець ще непритомний, а підкріплення не прийшло.

Відчуття дежавю промайнуло доволі швидко та зникло, але цього було достатньо для неприємних мурашок на шкірі.

Темрява, тиша – напрочуд гучна тиша, – та помітні сліди крові поодаль. Мимоволі замислилася, чи ця сім’я була в повному складі та чи не навідається сюди скоро ще одна їхня дитина. Ні, за даними, їх всього троє. У будь-якому разі іншого варіанту не хотілося б.

Знову увійшла в зал, де все й відбулося. Один мисливець давно мертвий, інший – все ще сидів навпроти, під обома розрослися калюжі крові.

Присіла навпроти пораненого, торкнулася пальцями вени на шиї, де мав би бути слабкий пульс. Але його не було. Стримала в собі цик, зрозумівши втрату.

Шкода, а хотілося хоча б трішки його помучити. Тоді робити тут більше нічого, потрібно повертатися, поки не навідалося підкріплення.

Моє серце завмерло, коли я потягнулася до свого ножа в передпліччі мисливця, а його там не виявилося.

От лайно.

Тіло рефлекторно відхилилося вбік, коли пролунав знайомий свист в мій бік. Кинджал глибоко увійшов у плоть між плечем та грудьми мисливця, що було видно лише руків’я.

Витягши його одним рухом, я відскочила від тіла до того, як інший кинджал полетів туди, де секунду тому була моя спина. Тепер я побачила, ким був цей сміливець, хто вирішив мене атакувати.

Високий і помітно м’язистий мисливець стояв посеред кімнати, так само як й інші, сховавши обличчя за маскою та капюшоном. Міг би вистрілити, а не ножами кидатися. Але я знала, що вбивство не було його головною ціллю.

Якщо вже він один, прокласти шлях до його розуму куди простіше.

– Ти б не покладалася лише на свою силу, – майже промуркотів мисливець, що розпалило мене тільки більше.

Він підняв руку та махнув нею так швидко, що я помітила лише кілька смуг тьмяного світла, але цей рух нічого не спричинив. Так я думала рівно до того моменту, як відчула біль від різкого удару в бік, що змусив втратити рівновагу та збитися у використанні Впливу. Дерев’яні тріски гучно забилися об підлогу.

Він тільки що жбурнув у мене стілець, навіть не торкаючись..?

Помітивши новий рух, я вже була готова до атаки. Кинджал, що до цього врізався в стіну, тепер злетів та ринув до мене. Кожен раз, коли я блокувала його атаки власним кинджалом, дзвін металу розрізав повітря, а вібрація проходила всім моїм тілом.

Коли воно майже розрізало тканину капюшона, я нарешті схопила руків'я, але магія тепер почала штовхати їх уже в моїх руках, поки леза не опинилися направлені на мене. Не втримавши гаркіт, я чинила опір та тягнула кинджали від себе, рукавички ледь відчутно ковзали по руків’ям, а тремтіння пройшло аж до кінчиків лез.

Мисливець же так і тримав руку, ледь помітне світло розсіювалося від його пальців.

– Тепер битися куди цікавіше, правда?

– Пішов ти, Ніл.

У відповідь – сміх, а після глухий стогін, коли я нарешті зосередилася на власній атаці. Тиск на ножі враз зник, а мої руки різко витягнулися вперед від опору ним.

Це була одна з небагатьох сутичок за останні роки, яка змусила моє серце калатати від усвідомлення загрози від мисливця. Хоч мені й вдалося швидко взяти себе в руки, але неприємний посмак залишився.

– Заберу один собі, – повідомила я, вклавши свій та чужий кинджали в спеціальні кишені та фіксуючи їх ременями. Щоб не вилетіли так просто.

– Та хоч десять, – процідив крізь зуби Ніл.

Не послаблюючи Впливу, так що той все ще час від часу стогнав від головного болю, я підійшла та з розмаху вдарила Ніла ногою в груди. Навіть в цьому стані він зробив лише кілька кроків назад, а не впав.

– Це за ножі.

Потім ще раз вже в живіт.

– Це за стілець.

Я вже поцілилася йому в пах, щоб повернути ще й за забрану ціль для катувань, але Ніл перехопив мою ногу. Він різко смикнув, через що я із зойком впала, біль стрельнув у плечі від зустрічі з підлогою.

– Тільки не туди, лисичко.

– Та він тобі вже не треба. Можу взагалі відрізати, якраз є чим.

– Прошу, – навіть тінь не приховала, як він закотив очі, – ще знадобиться.

– Тоді попрошу без подробиць.

– Віддаєш перевагу бачити, а не чути?

Я ледь втримала в собі звук блювотиння. Сучий син. Він вже навіть не приховує своїх нездорових почуттів на грані ненависті та бажання до мене.

Мене пробирає огида від одного погляду на нього. Ні, Ніла цілком справедливо можна назвати зовнішньо привабливим, але зовнішність не перекриє гнилі душі, яку я майже бачу навколо нього у вигляді їдкої темної аури.

Я б сказала щось «приємне» у відповідь, але тепер ще краще помітила світліші елементи на його рукавичках. Кільця віддавали майже білим світлом від суміші кількох кольорів, але тепер воно було куди тьмяніше. Точно, ті невідомі смуги світла.

Ніл прослідкував за моїм поглядом та підняв руку трохи вище, демонструючи. Проблема в тому, що він досі тримав мою ногу, через що я знову впала на спину.

– Дивно, що не знаєш про це, – зрозумів він моє збентеження. – Ти ж завжди поруч.

– Ти не центр мого світу та проблем, – я нахмурилася та пнула його іншою ногою, – але одна з найбільших. Що це, в ім’я Предків, таке?

Ніл промовчав, ніби оцінюючи наслідки своєї відповіді, на що я насупилася ще більше. Звісно, я й сама здогадувалася, що це, але… як? Як в нього в руках опинилися сили Крилатих? Буквально.

– Що ти взагалі тут робиш? – це питання хвилювало мене не менше за таємничі кільця.

– Підемо з останнього, – зітхнув він та нарешті відпустив мою ногу, тепер звернувши увагу на безлад у кімнаті. – Відповіді від цих дурнів не було, а оскільки Амір дав тобі інформацію про полювання, я склав два та два.

Амір? Кров майже скипіла в мені на ці слова. То ця зустріч була спланована. Навіть враховуючи, що ми не завжди йдемо допомагати, це доволі вдалий для Ніла збіг…

Хоч я й розуміла, що Амір не може відмовити своєму начальнику в наданні інформації, це все одно сприймалося як особиста зрада.

– Не треба планувати його вбивство, – Ніл відступив, дав мені місце підвестися. – Це для справи.

– Твоя справа – це кидати в мене ножі?

– Як у гарну мішень для дартсу, так.

– Цікаві в тебе мішені, – я струхнула з себе тріски від розбитого стільця.

Цей виблядок уже десять років прикриває мене, замість того, щоб віддати на милість вченим. Одна з Лисиць, яких уже майже й немає, а особливо не цивільна, була б гарним об’єктом досліджень здібностей та сил. Але це був один з єдиних випадків, коли я дякувала зацикленості Ніла на мені, адже так ми обидва у виграші. Мені – свобода, йому ж – п’янка можливість боротьби з вартим його уваги супротивником.

До того ж мені ще є що зробити до того, як взятися за нього. Наприклад, укріпити свій вплив на вже мінімум два його важелі.

– Далі, – продовжила я. – Що це в тебе за кільця?

– Я б краще продовжив з того, навіщо взагалі приперся сюди серед ночі у свій вихідний.

– Віддаєш перевагу вихідному зі мною, а не з сім’єю. Від тебе іншого й не очікувала, тож тут і говорити нічого.

– Ну в тебе й формулювання…

– Кожен чує те, що хоче. Я ж кажу як є.

З його короткого зітхання зрозуміло, що мої слова не пробудили в ньому достатньо негативної реакції. Не знаю, чи варто взагалі дивуватися. Я б ще багато чого додала, але прикусила язика, аби не штовхнути на нову бійку і все ж дізнатися, що ж відбувається.

– Нова розробка, – Ніл все ж відповів, знову демонструючи їх в дії, коли підняв у повітря одну з частин розбитого стільця. – Ядро Перевертня.

– Що ти сказав? – тепер я подивилася на річ інакше, в грудях здавило. – Як це?

– Ядро це чи ні, але назву залишили такою, – продовжив він після короткої паузи. – Деякі нові прилади можуть зібрати енергію з тіла перевертня, коли той помирає. Інколи цих залишків магії вистачає на, не знаю, камінчик.

– Це не схоже на камінчик, – моя маска заглушила основний потік різкого гаркоту.

– А хто сказав, що тут тільки один?

Мені вартувало значних сил, аби не накинутися на нього з ножами, паралельно змучивши Впливом. Чого ще очікувати від мисливця, як не спокійної розповіді про те, як спійманих перевертнів використовували як матеріал для цієї розробки? Для них це лише спосіб дати мисливцям більше сил для боротьби з нами.

– Тепер, – Ніл ніби й не бачив мого напруження, а якщо й бачив, ігнорував, – навіщо взагалі прийшов.

– Здивуй мене.

– Духи.

Напруга від попередніх фактів відпустила мене, як тільки це слово завібрувало крізь його маску.

Мовчання після було майже відчутним в кімнаті, де були лише ми та двоє трупів. Ніхто з нас не мав наміру порушувати його. Я чекала продовження, Ніл – моєї реакції чи слів у відповідь.

В моїй голові був вихор думок зі спогадів про кожну пов’язану з Духами розмову. Останнім часом вони згадуються занадто часто.

– Цей винахід проти них, – він здався першим, – з вами проблем не так багато для таких витратних заходів.

– Я помітила, – мій погляд на секунду зупинився на трупах мисливців, Ніл же з важким видихом торкнувся пальцями перенісся від почутого сарказму.

Вже не вперше сама моя присутність викликала в ньому головні болі. Багатьох років маніпуляцій Впливом, ще й посада Головнокомандувача на додачу зробили свою справу. Всіх, на кому лежить велика відповідальність за інших, хоч раз на тиждень зустрічає чудова подружка мігрень.

– Йди давай, – я мало не обурилася на цей командний тон. – Розповім все в моєму кабінеті.

– А з чого ти взяв, що я прийду? Ваші проблеми – вам і розгрібати.

– Це не та проблема, яку таким, як ти, варто уникати.

– А це вже не таким, як ти, вирішувати.

– Ворожнечі тут не місце.

– От так хоп і вже не місце? Цікаво, влаштувалися, Головнокомандувачу.

– Айро.

Моє ім’я пролунало від нього майже пошепки, наче хтось ще міг його почути. Маска розмивала грані, за якими можна зрозуміти, чи була це погроза, застереження, приречений стогін чи благання. Так чи інакше, я промовчала, показавши свою увагу.

– Прийди, як зазвичай. Я все розповім та покажу.

– А почнеш благати, якщо не прийду?

– Боже милостивий, – от тепер це був приречений стогін, – за що мені це покарання?

– Називай це кармою.

У відповідь я відчула легкий поштовх у груди, що було більше схоже на короткий порив вітру. Мені ледь вистачило сил, щоб не засміятися від цієї спроби Ніла відкинути мене назад за допомогою сили Крилатих. Схоже, навіть у сумі магія носіїв була недостатньо сильною для маніпулювання речами більше середнього.

Не сказавши ні слова, я пішла назад до Підпілля, ховаючись під Впливом та залишивши мисливців позаду.

І ретельно перевірила себе на жучки.