Я жертва чи мисливець ?

Aleksandr Bilogura

Я жертва чи мисливець ? В пітьмі нічній іду Я дурень чи сміливець ? Своєї смерті не діжду Скрип дерев і хвої запах Совиний гук і звіра вий Шукаю по хижацьких лапах Де побратим загинув мій Відкинув сумнів свій і жаль Знайшов я вовчі каземати В руці твердій холодна сталь Ну що , готовий вмерти, брате ? Не вберіг тебе, пробач Вловив я погляд сіромахи Відчув у серці плач Невинний, рідний бідолаха... Вовкун враз виліз із печери Нещасний спокую шукач Не бачить він в мені вечері І хто для кого тут палач ? Я жертва чи мисливець ? Я мушу рідну кров пролить Я дурень чи сміливець ? Нікому я не дам цього зробить Мій брат у вовчій шкурі Покірно голову схилив Зробив я замах , другий І сам від горя я завив...

2020-05-20 09:41:57

12

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Aleksandr Bilogura

@Наян Коваль помітив ) радо продовжу ознайомлення з Вашою творчістю ) Все ж ,комусь треба писати і сумні вірші )

Відповісти

2020-08-22 19:59:09

1

Наян Коваль

@Aleksandr Bilogura не ми такі, життя таке😁😅

Відповісти

2020-08-22 20:00:19

1

Aleksandr Bilogura

@Наян Коваль це точно 😌

Відповісти

2020-08-22 20:01:02

1

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1787

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12008