Чужа дружина

Яна Войвич

Її волосся ніжно пестив вітер, А у очах шуміло синє море, Її краса у сотнях літер І в водночас його горе. Така ніжна і привітна, Така блИзька і далека, Вона як мрія заповітня, Нездійсненна і не лЕгка. Скільки раз проходив поруч, Скільки раз хотів обняти, Мало все не зруйнував власноруч, Треба все це заховати. Не буде дрУга він втрачати, Не буде нА ньому провина, Прийдеться серцю замовчати, Бо вона - чужа дружина. 03.12.20

2020-12-03 22:22:17

12

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Яна Войвич

@➒ ➊ ➊ О, так. Полюбляю писати пізнім вечером, деколи й о другій ночі... "Місто спить, ніч укрила його своїм пледом..." ой..мене знову понесло не туди. Про що там я... ох так, ваше порівняння з вином дуже доречні. Це і як зазирнути в минуле, оцінити свої вчинки та зрозуміти, що зараз вчинила б інакше.

Відповісти

2020-12-04 18:17:29

1

Nadine Tikhonovitch

Краще *в очах....)))) Так навіть правильно)

Відповісти

2020-12-05 19:10:31

1

Яна Войвич

@Nadine Tikhonovitch дякую, матиму на замітку))

Відповісти

2020-12-05 19:12:56

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12468

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2385