Дякую..

Яна Войвич

Хочеться сказать спасибі, Спасибі Богу, що живу, Що весною у садибі, Поселив Він доленьку мою. З'явилася на світ як диво, Одне дівча серед синів, І зростала терпеливо, Та калина серед ясенів. В житті бували вітри буйні, А часом і дощ, і злива, Та тягнялись ручки чуйні, До тих книг, які любила. Кращі спогади з дитинства, Дала мені людина, Руки сповнені блаженства, "Бабусю, я була щаслива!" Як відлітають в вирій журавлі, Та змінюються пори року, Як все проходить у житті, Не встигнувши зробити й кроку. Та все ж, дякую, що маю, Сумну і радісну я днину, І тільки Господа благаю, Щоб мене Він не покинув. Бо ж ще стільки різних планів, І нових, незвіданих доріг, Як в полотні нитки міцно зіткані, Хочу, щоб рідних моїх Він беріг. 08.08.20

2020-08-09 10:30:48

9

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Яна Войвич

@Анатолій Івасик Своє, справжнє))

Відповісти

2020-08-09 19:04:35

Подобається

Анатолій Івасик

)))ТАк=так

Відповісти

2020-08-09 19:16:44

Подобається

Яна Войвич

це трішки біографічне)

Відповісти

2020-11-30 15:04:07

Подобається

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

49

1

13934

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10905