Душа поета
Так мало моментів,
Так багато конфліктів
Коли ми поруч.
Тільки купа фрагментів,
Зруйнованих фактів
Поодинці, власноруч.
Чому так важко,
І дихати тяжко
Відчуваючи -любов проходить?
Не в'янь же ромашко,
Не відлітай моя пташко,
Хоч знаю, що осінь надходить!
Долонь моїх тремтіння,
Любові іскорку жевріння,
В твоїх очах так складно віднайти.
Ти хочеш мого розуміння,
Та вже на дні терпіння,
Іноді так просто хочеться піти.
І хоч кажеш -ще кохаєш,
А мене ти тим лякаєш,
Як вживаються в тобі ці дві особи?
Нині є, а завтра відлітаєш,
Зараз пустота, пізніше - обнімаєш.
Я вже втомилася від чергової спроби...
Всім догоджати і чекати,
Страждати, й голосно мовчати...
Ні слова про біль!
Мене наперекір ламати,
У грудях рану тихо зашивати...
Це твоя ціль?
З рядками стало легше,
Думки мучать усе менше,
І не треба квітів букета.
В собі тримати - то найгірше,
Віршів писати - і побільше,
Зрозуміли б душу поета........
20.08.21
2021-08-20 16:07:24
9
2