" Відстань "
Яна Войвич
Знаю, що між нами відстань, любий, І важко так чекати, вже немає сил, Та я вірю, що прийде свій час і будем, Разом, хоч не мало спишем ще чорнил. Любов і ревність, біль і переживання, Не раз стояли на нашому шляху, У бою з розлукою не програє кохання, Ніщо не змінить одне до одного жагу. Рік за роком йде, а за ним ще не один, І знову нам прийдеться розлучатись, Та вони варті тих радісних днів і годин, Коли можемо щасливо почуватись. 25.07.20
2020-07-25 13:19:11
11
12
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (12)
Анатолій Івасик
(0_О)/
Відповісти
2020-07-25 21:39:04
Подобається
Яна Войвич
@Boanerge Та наче ні. Я спокійно відношусь до критики. Тут справа у двох речах: я пишу вірші, коли прийшли думки, емоції. І інколи, можливо, я десь і гублю чи ритм чи риму. Я дуже рідко відкладаю вірш на потім, викладаю одразу. Тому, добре, що є критика. Допомагає глянути з іншої точки зору.
Відповісти
2020-08-17 08:48:54
1
Яна Войвич
@Boanerge 😂оуу... самокритика-теж добре) Але будьте трохи поблажливіші. 😊
Відповісти
2020-08-17 08:59:07
1
Інші вірші поета
Експромт "Спогад" "Почуття - ігристе вино" " Навіки "
Інші поети
R..
@Djihad
Tota .
@To_ta
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4047
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11547