Траллебус
(18+)
Перша зупинка – "Дитинство", "Тато щодня пив",– це якщо стисло. Мама давала злизати пінку пивну, Тепер до пенсії я не дотягну. Наступна чарка привезла на "Школу", Тоді я вже мішав віскі та колу. Заповіді життя навчив тютюнець: Головні перепони– совість і гаманець. "Універ"– наступна станція, Час, коли починається творча прострація. Натхнення шукалося в елітній спиртязі, Ідеї творились на етіловій тязі. Раптом, траллебус зупинився на "П'ятниці", Після роботи пролетарії йдуть на вечорниці. Пиво об'єднує своїх і чужих, Спонукає згадати мертвих і живих. Половину пройдено– далі "Кохання", Час страждання та вагання. Юнацькі вірші будуть якраз у нагоді, Шлюби тоді вже були не в моді. І ось кінцева "Криза персони", Ідеш ва-банк і до самооборони. Ходиш до ікон, кришуєш район, А після сутінок руйнуєш буденний шаблон. Кондукторка просила пред'явити талон, Проте в руках був тільки бурбон. Довелося останній штраф заплатити, Бо Смерть краще не дурити".
2023-02-24 20:19:36
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
просто веселка
Чудовий вірш ✨
Відповісти
2023-02-24 21:14:48
1
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14162
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11240