Іноді улюблені люди йдуть, а потім повертаються, або хочуть повернутися, особливо коли дізнаються, що у тебе з’явилось нове щастя, новий метелик, нова вишенька.

Отак і вона, твоя любов всього твого здавалось би життя, промінявши тебе всю таку кльову, на якусь там жирну корову з найжахливішим як здавалось тоді ім’ям у світі, вона вчинила з тобою колись херово, та судячи по всьому – це мало, що означає зараз для тебе! Бо у тебе вже на разі є я!

А ти вже й не знаєш, чи потрібно це тобі. Ти так довго чекала і мріяла, що вона повернеться, що раптом відчуваєш, що ліміт радості вичерпаний. Ти не розумієш, що тепер робити. Ти ніби й рада. І наче б то відпустила її вже, попрощалася з нею. Стільки часу і сил пішло на те, щоб змиритися з втратою і прийняти її рішення піти, що сил на те, щоб почуття знову засяяли, наче вже й не залишилося ... Ти ж уже попрощалася з надією, розлучилася з мрією.

Але ж втративши її, ти ніколи не забуваєш того, що пов'язувало вас. В тебе не було сил не згадувати її. В тебе не було сил відпустити її. Але у тебе не було і сил почати все заново, або не було сил просто щось робити, бо вже існую я, інколи здавалось, що ти зі мною тільки за ради свого спокою, ради аби щоб не самій, за ради того, щоб показати навколо усім друзям та тій нікчемній вівці, яка тебе покинула, що ти вже не сама, і не страждаєш, і тобі зовсім не сумно, не самотньо, і все просто чудово… Сссука аж бісить отака твоя дебільна поведінка інколи, коли ти так робиш! Раніше не помічала зовсім ні за тобою, ні за іншими пасажирами нашого купе! Роздерла би як ту жабу, Господи прости і дайте спокій, відвал башки якийсь.

Та прийшов довгоочікуваний момент, той момент прилетів до тебе, та пігулка – то є я, коли підстрибувало від радості серце, швидко билося від щастя, що та, кого так довго чекала в думках, вигадана людина нарешті з тобою, поруч, тут і зараз. Та не вірилось, своєму щастю і десь в глибині душі гризли і підточували сумніви ... ...а що ж завтра? Можливо також покине? Може завтра піде?... Знову втратити ... Знову біль ....

І починала сумніватися в собі - а чи так сильно я люблю зараз, щоб прийняти улюблену пігулку разом з тим болем, яким залишила мені попередня любов? Так чи сильно люблю, щоб бути разом, і так блять, щоб до кінця життя? Та ну на… ризикну! подумала твердо ти, і таки закрила двері перед носом двері тій, хто так тебе відкрито зрадив… Бо розлука – то маленька смерть.

Немає відповіді ... і затуркана душа. Якщо улюблені повертаються, чи хочуть повернутися, ти шлеш туди звідки прийшли...

Цілую в плєчі до новой встрєчі! Є такий вислів серед сучасної молоді :)