Я про тебе мріяла й чекала,

Тебе, я майже, не уявляючи.

Та от в думках я образ зберігала

Бо вірила, в твою реальність знаючи.

Я тебе у Бога, ой як вимолила.

В кармані серце зберігаючи.

Я тебе вже давно вилюбила,

Хоч тебе ще зовсім не знаючи.

Метелик любові сів на мою розкриту долоню. Я обережно видихнула на неї тепло свого дихання, побоюючись обпалити її невагомі барвисті крила своїм вчорашнім перегаром. Метелик довірливо сиділа на моїй долоні, і нікуди не збиралася летіти. Її прекрасні різнокольорові крильця легенько тремтіли від ніжності. Я боялася поворухнутися, щоб не злякати її ненароком.

Потім вона несподівано випурхнула і тут же сіла мені на плече. Золотистий, ледь помітний пилок, зірвалася з її крил, і накрило мене з ніг до голови. Мої губи чіпала ледь помітна лагідна посмішка. Зелені очі стали мрійливими і засяяли глибоким теплим світлом.

Душа моя розгладилася після розриву з красенем та володарем гарного тіла з сімпотним обличчям, але з шмарклями під носом, і стало зовсім щасливо на душі, схоже як і ніколи такого не було.

І в цей момент, я побачила, який же він красивий, цей світ з нею, метеликовий світ! Він немов наповнився внутрішнім сяйвом. Цей світ відвідала любов по ходу, призупиніть цю круглу Землю, я зійду! Або на завжди, або зглузду.

То були вишневі поцілунки. Ціле море вишні в пам’яті, перед очима, в серці… Я літаю між усім цим в жаркому мареві вишневому, в одній майці і шортах на голе тіло і засипаю солодку, стиглу, ароматну ягідку в свій рот.

Великі янтарно - вишневі, стиглі ягоди наповнюють здоровенними намистинами мої думки, покірно чекаючи своєї долі, і я вся вже в тій вишні, в солодкому соці, губи, пальці, волосся пропахнули вишневим ароматом того літа осінню ...

Солодкість вишневих поцілунків, смак її губ упереміж зі смаком вишні, гаряче дихання на шиї, легкий дотик завитків волосся, обережні подорожі її мови, досліджує вигини моїх губ, шиї, маленького рожевого вушка ... Ароматні ягідки, затиснуті моїми губами і лукаві очі, що запрошують їх відібрати. Пристрасний поцілунок, розтискаючи мої вишневі губки, кисло - солодкий сік у роті, ніжна м'якість її губ, її вуста, у міксі з кислотою вишні і знову метеликові губи, що злилися з моїми.

Довірливо закинута голова, відкрита для ніжності шия, її губи ковзають все нижче, по шиї, до грудей. До маленьких вишеньок сосків ...

Мдаааа файний «компот» із вишні ми тоді зварили, досі попиваю інколи. Він був, є, і буде завжди зі смаком твоїх поцілунків…

© Юта Радуга, 2019